ХІХ століття для Європи виявилося неймовірно багатим на численні
перекручення та викривлення як історії, так і духовної культури та спадщини.
Секуляризація суспільства, популяризація езотерично-окультних, масонських та
соціалістичних ідей, революційні та відверто богоборницькі настрої були
характерними для значної частини тогочасних інтелектуальних еліт (інтелігенції,
аристократії тощо). Під впливом подібних уподобань виникали новітні стереотипи,
переосмислювалося минуле, створювалися нові міфи та ідеологеми. Це, зокрема,
знайшло своє відображення й у тогочасній художній літературі, характерною рисою
якої стає відрив від християнської традиції та пошук нових форм та образів
вираження модних в «освіченому суспільстві» ідеалів.
Одним із проявів такої загальноєвропейської тенденції було
«занурення» багатьох діячів культури у народні забобони та марновірства,
підняття ними «на поверхню» та популяризація через художні твори віри у
«вовкулаків», «вампірів», «чаклунів» та інші «нечисті сили», надання їм
привабливих художніх рис. Відбувається й переосмислення цілком реальних
історичних постатей, деяким з котрих починають штучно приписувати відверто
магічні чи навіть сатанинські риси.
