В ході Московсько-української війни війська гетьмана Івана Виговського за підтримки Кримського ханату 7 липня 1659 року завдали нищівної поразки московським військам Олексія Трубецького у битві під Конотопом. Втрата близько 50 тисяч чоловік відкривала українсько-татарському війську шлях на Москву, проте антигетьманські повстання в Україні завадили продовжити наступ і Конотопська битва виявилася змарнованим шансом виграти війну в цілому.
Загострення політичних взаємин між гетьманським урядом Івана Виговського та московським царем Олексієм Михайловичем почалось восени 1657 року, коли Москва надала підтримку антигетьманській коаліції Мартина Пушкаря, а після її поразки у Полтавській битві влітку 1658 року санкціонувала вступ до України стотисячного війська на чолі з білгородським воєводою Григорієм Ромодановським. Він проголосив гетьманом уманського полковника Івана Безпалого, що змусило Виговського укласти 16 вересня Гадяцьку угоду про утворення у Речі Посполитій третьої складової частини федерації - Великого Князівства Руського.
Незважаючи на те, що Виговський, не полишаючи сподівань уникнути збройного конфлікту з Москвою, пропонував російській стороні приєднатися до польсько-литовсько-української унії. Але вже через тиждень після підписання Гадяцького договору московський цар Олексій Михайлович оголосив Виговського зрадником і видав грамоту, якою наказував усунути його від влади. Це стало початком Московсько-української війни - восени 1658 року 17-тисячне московське військо під керівництвом князя Григорія Ромодановського перейшло кордон України і до кінця року московські війська за підтримки Івана Безпалого та запорозького кошового Барабаша контролювали Миргород, Лубни, Пирятин та Київ.
Християнин-військовослужбовець... Поєднання цих понять часто стає приводом до появи різних точок зору й навіть суперечок. Деякі християни переконані, що вони повинні бути пацифістами й виключають зі сфери не тільки свого особистого, але навіть і суспільного життя все те, що пов’язано з військовою службою. Інші ж віруючі стверджують, що використання сили дозволяється у випадках національної і міжнародної безпеки, але не у
