Він вершив долю України ще за Брежнєва та Щербицького: Сповідь патріарха Філарета

14 травня 1966 року Філарет був возведений у сан архієпископа і призначений Екзархом України, архієпископом Київським і Галицьким. На зорі 90-х Філарет створив незалежну від Москви Українську православну церкву, за що російські ієрархи оголосили йому анафему. Сьогодні Патріарх є одним з найбільш авторитетних діячів в сучасній Україні. Довіра до церкви є найвищою у суспільстві, і стоїть в одному ряду з довірою до українського війська, передають Патріоти України з посиланням на Главком.

За своє життя Патріарх відвідав біля 120 країн. Лише у США, за його словами, побував разів тридцять. Активну діяльність ієрарх не припиняє й досі. Останній закордонний візит Філарет здійснив до Нідерландів. Напередодні референдуму, агітував місцевий політикум за асоціацію з Україною.

Майбутній український Патріарх народився на Донеччині. Пройшов через голод, війну, здобув віру і освіту, зробив карколомну духовну кар’єру, міг очолити все російське православ’я, але вибір зробив інший…Сьогодні Філарету вже 87. Він досі служить. «У моєму віці вже ніхто не працює. Якби Бог не давав мені здоров’я і сили, я б стільки не працював», – переконаний Його Святість.

«Радянська школа наклала на мене печать невір’я»

Богослов Кирило Говорун: Є дуже великий ризик, що від УПЦ МП підуть не просто парафії, а навіть єпархії

Михайло Глуховський, «Главком»

Українське православ’я зараз переживає великі трансформації. Війна, розв’язана Росією, загнала у глухий кут московську церкву в Україні. Після смерті митрополита Київського Володимира УПЦ МП стала консервативнішою, а її нове керівництво на чолі з митрополитом Онуфрієм навіть в умовах відкритої агресії Москви не соромиться своєї проросійськості. У всіх в пам’яті демонстративна зухвала поведінка Онуфрія, коли він відмовився вшанувати у Верховній Раді пам'ять загиблих воїнів. Не востаннє через таку зневагу найбільша за кількістю парафій церква стрімко втрачає вірян, приходи, довіру і підтримку з боку суспільства.

НОВА СТОРІНКА ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ХРИСТИЯНСТВА

Юрій ЧОРНОМОРЕЦЬ,

доктор філософських наук

В 2015 році українське православ’я, втративши надії на зміни в УПЦ МП, шукає нових центрів консолідації. Важливо, щоб ці пошуки мали конструктивний характер і не потопили український ковчег, який намагається пристати до берега цивілізованого світу.

Нові обставини

Рішення архієпископа Ігоря (Ісіченка) вести діалог про поєднання із УГКЦ сколихнули релігійне середовище. Більшість спостерігачів очікували іншого кроку від владики Ігоря: участі у творенні помісної київської церкви через входження до УПЦ КП. Адже сьогодні патріарх Філарет відбувся як церковний лідер національного спротиву, його авторитет серед вірних УАПЦ (всіх її течій) виріс, і можна було б пояснити вірним, що тепер це вже не «радянський архієрей» і не «хитрий політик». На місцях вже доволі давно зникло протистояння між УАПЦ і УПЦ КП. І якщо під будинком відкривається «філаретівський» храм, вірні УАПЦ спокійно ходять на служби до нього, що було неможливо уявити в 1990-ті й було винятком ще десять років тому.

Можна сказати, що єднання всього «немосковського» православ’я знизу – це історичний процес, який не можна заперечувати. І керівництво УАПЦ діє з огляду на нову історичну реальність, на зміну світогляду рядових вірних. Побачивши русмір у всій його страшній красі та величі, УАПЦ готова бути більш конструктивною у процесі єднання. Після смерті митрополита Мефодія УАПЦ робить огляд спадщини, збирає зруйноване і готується до власного Помісного собору. І не існує жодних суттєвих перешкод для входження УАПЦ в якості автономної Львівсько-Галицької митрополії до складу УПЦ КП.

РПЦ объявила войну Киеву, или почему Украине необходимо решить религиозный вопрос

Украинская православная церковь Московского патриархата превратилась в мощное оружие, которое защищает интересы России. Удивительно, но украинское государство не уделяет надлежащего внимания этой проблеме.

Когда-то давно по украинским меркам — чуть более года назад писал текст «Почему Россия не может себе позволить «потерять» Украину». В нём рассматривал несколько факторов, которые заставляют Путина работать на недопущение успеха «проекта Украина». Увы, оказался прав. Был Крым, Донбасс и дальше по списку…

Но речь не о том. На рубеже 2013/2014 затронул тему религии. Поведение клира Русской православной церкви заставило вновь вернуться к теме. Поводов хоть отбавляй:

·         «работа» священников УПЦ МП на востоке страны;

·         поведение части клира по отношению к патриотически настроенной пастве;

·         парад переходов — массовый выход верующих и приходов из лона церкви (переход к другим православным)

·         фактическая демонстрация руководством УПЦ МП неприятия новой власти в стране.

Кураев: Об автокефалии Украинской Церкви

(полная версия беседы с Русторией
http://rustoria.ru/post/andrej-kuraev-moskve-neobhodimo-samoj-predostavit-nezavisimost-ukrainskoj-cerkvi/


- Тема украинской автокефалии это нечто новое в тысячелетней истории Русской Церкви?
- Первую половину этого тысячелетия вся территория Киевской Руси находилась под церковным контролем Константинополя. Причем этот контроль на северной Русью (Новгородом, Владимиром, Москвой) осуществлялся через киевского митрополита.
Когда в 1456 году Москва объявила о своей независимости от константинопольского патриарха, митрополит, проживающий в Москве, все еще носил титул «Киевского и всея Руси». Киев и Константинополь эту автокефалию тогда не признали. Власть митрополита Московского (с 1461 года он признал потерю Киева и стал носить этот титул) не достигала даже Смоленска. 

Филарет: Если Константинополь признает Киевский патриархат, то Московский прекратит существование в Украине

Об этом лидер украинских православных рассказал в интервью Deutsche Welleво время своего визита в Брюссель.

«Мы хотим, чтобы все православие в Украине объединилось, чтобы Россия через церковь не влияла на Украину, чтобы украинская Церковь защищала интересы своего народа. И этот процесс с Московским патриархатом начался, но начался снизу, то есть от самих верующих. Они переходят в Киевский патриархат, и происходит это безболезненно. Они не посещают московские храмы, а идут в храмы украинской церкви Киевского патриархата. А вот в селах, где один храм, там идет борьба», — рассказал Филарет.

«Мы хотим, чтобы Вселенский патриарх признал Киевский патриархат автокефальной, то есть независимой церковью, и имел с этой церковью молитвенное единение. Если мы достигнем этого, тогда епископат и духовенство Московского патриархата в Украине присоединятся к Киевскому патриархату, и существование Московского патриархата в Украине прекратится», — заявил глава УПЦ КП.

Протягом двох перебування у Брюсселі днів 86-річний патріарх Філарет (УПЦ КП) здійснив 17 зустрічей з представниками верхівки ЄС і НАТО. Серед них - президент Європейської Ради Дональд Туск, очільниця європейської дипломатії Федеріка Могеріні, заступник генсека НАТО Александр Вершбоу та інші. 
Детальніше читайте на УНІАН:http://www.unian.ua/politics/1070732-filaret-u-razi-viznannya-kijivskogo-patriarhatu-konstantinopolem-moskovskiy-v-ukrajini-pripinit-isnuvannya.html

Жажда церковного единства: Международный украинский православный симпозиум в Торонто

8-10 мая 2014 г. в колледже св. Арх. Михаила Торонтского университета в Канаде (St Michael’s College, University of Toronto, Toronto, Canada) прошел симпозиум на тему «Украинское Православие в мировой семье Православных Церквей: прошлое, настоящее и будущее» (Ukrainian Orthodoxy in the Global Family of Orthodox Churches: Past, Present and Future). Симпозиум был организован Товариством украïнців самостiйникiв Канади (Ukrainian Self-Reliance Association of Canada) и проходил под патронатом Вселенского Патриарха Варфоломея по благословению Предстоятеля Украинской Православной Церкви Канады митрополита Юрия (Калищука).

Следует особенно отметить то обстоятельство, что организация симпозиума обязана в первую очередь инициативе православных мирян канадской украинской диаспоры, членов организационного комитета, в частности, Ярослава Балана, Ярослава Лозовчука, Петра Кондра и Омелиана Еринюка. Летом 2013 года вице-президент организационного совета Ярослав Лозовчук объехал на машине половину Северной Америки, консультируясь с видными богословами, историками и церковными деятелями с целью выработки плана и основных тем докладов будущего симпозиума. Когда я год назад встречался с Ярославом в Миннесоте, то не мог предположить, что планируемый симпозиум будет проходить в период между Майданом и президентскими выборами, во время, определяющее будущее украинской нации и государства.

Церковний фронт. УПЦ і Україна стала територією випробування нових методів насадження «русміра»

Юрій Чорноморець

ФОТО З АРХІВУ "ДНЯ"

Тривалий час УПЦ гордилася тим, що вона єднає більшість православних країни, присутня в усіх регіонах, має більшість храмів скрізь, крім Галичини. Довго і вперто доводила, що вона є церквою, яка єднає дві культури — західноукраїнську та східноукраїнську (саме так Блаженнійший Володимир змальовував ситуацію, зауважуюючи відмінність нашого сходу та півдня від власне російської культурної матриці). І ось виявилося, що все це — міф, який не витримує критики: УПЦ не здатна об’єднувати — ні саму себе, ні суспільство.

• Найперший фактор програшу — це зростання авторитету у суспільстві Патріарха Філарета. 31 квітня він оголошує збір коштів на користь української армії як загальноцерковну і загальнонаціональну кампанію. Звичайно, практично всі українські церкви допомагали армії, але всіма спостерігачами визнається: простота, щирість, близькість до народу, розуміння солдата та офіцера — природна ознака священика УПЦ КП.

Патріарх Варфоломій: «Обов’язок Вселенського Патріархату і всього православ’я – відновити єдність православного українського народу»

Вселенський Патріарх Варфоломій 18 травня в інтерв'ю DWзастеріг від подальшого розширення конфлікту в Україні й знову виступив за "відновлення єдності православного українського народу", повідомляє "Релігія в Україні".

Константинопольський Патріарх Варфоломій назвав ідею об'єднання українських православних Церков і надалі актуальною. Він згадав про спроби ініціювати зближення православних Церков в Україні під час свого візиту до Києва за часів президентства Віктора Ющенка, які, як відомо, не мали великого успіху. "Але ми не кидаємо цю справу. Це обов’язок Вселенського Патріархату і всього православ’я - відновити єдність православного українського народу", -- заявив глава Вселенського Патріархату, підкреслюючи таким чином, що подолання розколу в Україні -- це справа не лише Москви.

Патріарх ФIЛАРЕТ: «Бог — на боці правди»

Інтерв’ю для газети «День».

— Чи можна сказати, що Володимир Путін перейшов межу від російського націоналізму до російського фашизму?

— Я не хочу порівнювати націоналізм Путіна з фашизмом, але те, що він йде дорогою Гітлера, бачить весь світ. Гітлер також починав з того, що приєднав Австрію під приводом єднання німецького народу і Судети під приводом захисту німців у Чехословаччині. Так само діє і Володимир Путін, коли «захищає» росіян у Криму, хоча вони не потребують ніякого захисту, бо вони живуть вільно у вільній українській державі. Методи, якими діє Путін, у всьому нагадують методи Гітлера. Як Гітлер напав на СРСР, здійснив агресію, так і Путін здійснив агресію в Криму.

Тому сьогодні правда на боці України, як 1941-го правда була на боці СРСР. Тому тоді весь світ став на бік безбожного Радянського Союзу, бо він був жертвою агресії. Так само сьогодні світ став на бік України як жертви агресії.

Чим закінчилася агресія Гітлера? Повною поразкою самого Гітлера, а німці, які його підтримували, потім десятки років ходили з понуреними обличчями, їм було соромно за те, що підтримували фашизм. Так само буде і з Путіним, і з російським народом, він теж буде соромитися. Точніше, це буде з тією частиною народу, яка зараз урочисто святкує приєднання Криму до Росії.

Церковь и Русская смута

Поражения нужны народам, как страдания нужны отдельным людям:

они заставляют углублять внутреннюю жизнь, возвышаться духовно.

А. Солженицын

От русской смуты на Украине сумрак. После того, как русские войска вошли в Крым, в воздухе усиливается напряжение, проникающее в сознание и помрачающее взгляд: «Как такое могло произойти?» Кто во что горазд, так и старается отвлечь себя от мысли: «Куда дальше пойдет Россия? Ведь там очень много наших сродников, знакомых, друзей, коллег, как же с ними воевать-то?» Все с ужасом понимают, что возможно придется брать оружие в руки, но против кого? Против людей в военной форме без опознавательных знаков, которые прячут свои лица, чего от них ждать? «Кто ходит днем, тот не спотыкается, потому что видит свет мира сего; А кто ходит ночью, спотыкается, потому что нет света в нем» (Ин11,9).

Кто они, эти русские? А может быть, среди них находятся люди, которых ты хорошо знаешь, или состоишь в родстве? Ни у кого из жителей Украины не возникает вопрос, ради чего жертвовать своей жизнью, вопрос стоит по-другому: «Почему?» Так ожидает мать удар от сына, с такой же опаской брат обнимает брата, боясь повернуться к нему спиной…

Патріарший намісник УПЦ КП митрополит Епіфаній: «Від РПЦ нам надходять пропозиції щодо об’єднання»

20 жовтня відбулося засідання Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату. Напередодні патріарший намісник, ректор Київської православної богословської академії УПЦ КП, митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній (Думенко) розповів про взаємовідносини УПЦ КП з іншими Церквами, повідомляє "Релігія в Україні" з посиланням на сайтУПЦ КП.

Синод УПЦ КП призначив керуючим Луганською єпархією єпископа Афанасія (Яворського), дотепер – вікарія Сумської єпархії. Замість протоієрея Ігоря Швеця, який подав у відставку з посади ректора Волинської православної богословської академії, ректором ВПБА призначений священик Володимир Вакін.

З метою координації роботи існуючих недільних шкіл і розширення їхньої мережі, забезпечення викладання предметів духовно-морального спрямування у школах та вищих навчальних закладах утворити у складі синодального Управління у справах духовної освіти утворено окремий Відділ катехізації та релігійної освіти. Його керівником призначений протоієрей Іван Михайлишин.

КОЛИСЬ І МОСКОВСЬКА МИТРОПОЛІЯ БУЛА «РОЗКОЛЬНИЦЬКОЮ» ТА ПІД АНАФЕМОЮ

Анна ТРОЇЦЬКА

Від часу "хрещення Русі" князем Володимиром Київська митрополія входила до складу Константинопольського патріархату. У 1448 р. відбувся її остаточний поділ між великими Литовсько-Руським і Московським князівствами, внаслідок чого відокремилася незалежна від Константинополя (автокефальна) Московська митрополія. Передували цьому такі події…

Ще в 1320-тих роках єдина Київська митрополія Константинопольського патріархату розділилась на умовно Московську (Золотоординську) і умовно Київську (Литовсько-Руську) частини. Це було пов’язано з тим, що Московське князівство входило до складу імперії Золотої Орди, тоді як Київщина й Волинь були визволені литовсько-білорусько-українськими військами під проводом князя Литовського Ґедиміна ще близько 1323 р. (можливо, Ґедимін став васалом Золотої Орди, але це вже була менша залежність). З того часу "Сарайсько-Московські" митрополити, які були в Золотій Орді невід’ємною частиною державного апарату ханів, стали небезпечними для Литовсько-Руського князівства з міркувань державної безпеки, адже навіть у храмах "Сарайсько-Московської" митрополії молилися за великого хана-царя.[1]

Пам’яті першого українського православного Патріарха Мстислава

11 червня 1993 року упокоївся Святійший Патріарх Мстислав – в миру Степан Іванович Скрипник. Він прожив повних 95 років – народився 1898 року в Полтаві. Немічність і смерть спіткали його в невеликому канадському містечку Грімсбі, куди Патріарх Мстислав прибув  у родовий дім сім ї Скрипників у провінції Онтаріо. Вихованець Полтавської гімназії, слухач місцевої Духовної семінарії, юний Степан Скрипник бере найактивнішу участь у визвольних змаганнях за незалежність України у 1917 – 1920 роках. Потім еміграція; участь у роботі польського сейму як депутата від українців Волині; відвідування лекцій на богословському факультеті Варшавського університету. Загибель дружини; постриг в ченці; пастирська діяльність; поставлення в єпископи; підвищення до становища архієпископа; митрополита; предстоятельство в Українських Православних Церквах у Канаді та США – і, нарешті, на зорі Незалежності України, – обрання на Помісному Церковному Соборі в Києві 5 червня 1990 року першим Патріархом Київським і всієї України.

«Мы уже не враждуем». Предстоятели УПЦ КП и УПЦ (МП) по-братски расцеловались, приветствуя друг друга (ВИДЕО)

Патриарх УПЦ Киевского Патриархата Филарет (Денисенко) и Предстоятель УПЦ Московского Патриархата митрополит Владимир (Сабодан) сегодня встретились на открытии выставки «Велике і величне» («Великое и величественное»), обнялись и троекратно расцеловались, приветствуя друг друга. В интервью журналистам Патриарх Филарет заявил, что вражда уже позади, сообщает"Религия в Украине" со ссылкой на Лигу и Главком.

Встреча проходила в киевской галерее «Мистецький арсенал». Посвященная 1025-летию Крещения Киевской Руси, выставка "Большое и Величественное" представляет 1000 самых выдающихся произведений из коллекций 35 художественных, исторических и археологических музеев Украины. На открытии собрались главы украинских конфессий, Президент Украины Виктор Янукович, глава Киевской городской государственной администрации Александр Попов, представители Всеукраинского Совета Церквей.

Митрополит Владимир пришел в сопровождении управляющего делами УПЦ митрополита Бориспольского Антония (Паканича), митрополита Хмельницкого Антония (Фиалко), архиепископа Переяслав-Хмельницкого Александра (Драбинко), других церковнослужителей УПЦ. 

1025-річчя хрещення Русі: Вселенський патріархат засмучений "розколами в українському православ'ї"

Вселенський патріарх вірить у подолання розколу православ'я в Україні - послання

AP

З нагоди 1025-річчя хрещення Русі було оприлюднене послання Вселенського патріарха Варфоломія I до українського народу.

У ньому сказано, що вселенський патріархат сподівається, що українському народу вдасться побороти розкол православ'я у країні. "Вселенський патріархат засмучений і стурбований існуванням та виникненням розколів у Православ'ї України", - наголошується у посланні.

У документі сказано, що Вселенський патріархат вірить і докладає доступні церковні зусиль, спрямованих на подолання "розбіжностей шляхом любові і ведення діалогу" для того, щоб побороти "руйнівний розкол".

Итоги Поместного собора УПЦ КП: перевод документов с дипломатического языка на понятный

Недавно состоявшиеся Поместный и Архиерейские Соборы Украинской Православной Церкви Киевского Патриархата вызвали в прессе резонанс и разнобой оценок. Портал "Религия в Украине" обратился за комментарием к одному из ведущих экспертов в области «православной конфликтологии», доктору философских наук Юрию Черноморцу. Его мнение интересно и тем, что сам он является мирянином УПЦ (Московского Патриархата).  

- Юрий Павлович, недавно в УПЦ Киевского Патриархата состоялся Поместный собор, который утвердил неординарные решения, открывающие путь к диалогу с УПЦ и даже к Объединительному собору. Как Вы оцениваете такие решения?

- Я считаю, что в оценке решений Поместного собора практически все комментаторы смотрят не на саму суть этих решений, на их действительный контекст, а на «сладкие слова», которые были сказаны руководством самой УПЦ КП. Правда, и самих комментаторов мало, ощущается дефицит перевода документов с языка дипломатического на язык простой, на язык реальной жизни, реальных исторических процессов. Потому давайте разберемся по порядку в этих самых решениях.

Во-первых, сегодня в УПЦ КП возникла новая структура управления. Но насколько она уникальна? Конечно, учреждение должности патриаршего наместника не является изобретением Киевского Патриархата. Как верно заметил архиепископ Евстратий (Зоря) на пресс-конференции по итогам Поместного Собора УПЦ КП, такая должность существует в Русской Православной Церкви. Там приходами Московской области управляет Патриарший наместник в сане митрополита Крутицкого и Коломенсткого с правами епархиального епископа. Так что новая схема, внедренная в УПЦ КП сделана не без учета московского опыта. Единственное отличие состоит в том, что Крутицкий митрополит не становится автоматически местоблюстителем в случае вакантности Московского патриаршего престола. И в этом отношении схема, внедренная в УПЦ КП, довольно своеобразна. Ну и, конечно, нельзя забывать, что уже более года похожая схема действует в УПЦ (МП). И здесь мы видим аналогичную ситуацию: стареющий Предстоятель плюс молодой помощник (митрополит Антоний (Паканич) - ред.). Ничего в общем нового. Причем этот молодой помощник занимается текущими делами, занимается Киевской епархией, а стратегия – на Предстоятеле. Фактически в УПЦ есть совмещение двух должностей: Управляющего делами и Первого викария Киевской митрополии. А в УПЦ КП это все объединено в одну должность. Так что эффективную схему управления подметили и заимствовали. Это – хорошо.

ЛИСТ Помісного Собору Предстоятелям Церков

ЛИСТ
Помісного Собору
Української Православної Церкви Київського Патріархату
(27 червня 2013 року)

Його Святості ВАРФОЛОМІЮ,
Архієпископу Константинополя – Нового Риму, Вселенському Патріарху,

Предстоятелям Помісних Православних Церков

Ваша Святосте!
Святійші і Блаженнійші Владики!

Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату, що з благовоління Божого зібрався на своє засідання 27 червня 2013 р., маючи відзначення 1025-ліття Хрещення Київської Руси-України особливою нагодою для цього, звертається до вас від імені Церкви з найщирішими вітаннями і просить ваших молитов за Україну, Українську Церкву і народ.

І. Вам добре відомо, що Православна Церква в Україні – розділена. Московський Патріархат намагається трактувати нас і нашу Церкву як «схизматичну групу», а проголошення нею автокефалії – як ініціативу небагатьох осіб заради задоволення націоналістичних прагнень чи особистих амбіцій.

І одне, й інше є неправдою.

Киевский патриархат ради объединения с УПЦ готов отказаться от своего патриарха? Репортаж с Поместного Собора

Сегодняшний день может войти в историю Украинской Православной Церкви Киевского Патриархата, а может и всего украинского православия, как наиболее значимый после церковного раскола 1992 года. То, о чем уже давно поговаривали в церковных кулуарах разных юрисдикций, наконец-то произошло. Патриарх Киевский и всея Руси-Украины Филарет (Денисенко), со свойственной ему твердостью и настойчивостью, осуществил реформу системы управления в УПЦ КП, которая в последующем может снять преграды к объединению украинского православия. Но обо всем по порядку…

Вчера, 26 июня, в Синодальном зале Киевской патриархии по улице Пушкинской, 36 состоялся Архиерейский Собор УПЦ КП, на котором были утверждены предложенные патриархом Филаретом изменения и дополнения в Устав Церкви. Эти изменения и стали предметом горячих споров на Поместном Соборе УПЦ КП, который состоялся на следующий день, 27 июня, и который окончательно их утвердил и легитимизировал.

Суть этих изменений сводится к тому, что после смерти патриарха Филарета УПЦ КП, по сути, отказывается от проведения внеочередного Поместного Собора и избрания нового патриарха, дабы открыть путь к проведению совместного Объединительного Собора епископов УПЦ (Московского Патриархата) и УПЦ Киевского Патриархата, и на котором был бы избран единый первоиерарх объединенной Украинской Православной Церкви.

Як позбутися духовної залежності

Створення 20 років тому Української православної церкви Київського патріархату стало не менш рішучим кроком, ніж проголошення державної незалежності

Матеріал друкованого видання № 26 (243) від 27 червня 2012

Хоч як це дивно, незалежність держави безспосередньо пов’язана з релігійною свободою її громадян. З утратою першої занепадає і друга. Це промовисто засвідчує історія. Щойно після Переяславської ради (1654) Московська держава розпочала інкорпорацію українських земель, як одразу ж запрагнула й уніфікувати духовне життя своїх підданих. Сформована під впливом азійських чинників, деспотична політична культура не дозволяла її можновладцям допустити існування в межах одного державного утворення двох духовних центрів. 1685 року київський митрополит Григорій Святополк-Четвертинський прийняв висвячення в Білокам’яній, і відтоді наше православ’я майже на 300 років потрапило під юрисдикцію Московського патріархату, який ліквідував його автономні права й давні традиції, нав’язавши власну модель існування. Релігійна залежність Києва була для Москви своєрідною гарантією контролю над духовним життям підкореного населення, сприяла його русифікації та асиміляції через розпорошення в російському православному універсалізмі.