Юрій ЧОРНОМОРЕЦЬ,
доктор філософських наук
В 2015 році українське православ’я, втративши надії на зміни в УПЦ МП, шукає нових центрів консолідації. Важливо, щоб ці пошуки мали конструктивний характер і не потопили український ковчег, який намагається пристати до берега цивілізованого світу.
Нові обставини
Рішення архієпископа Ігоря (Ісіченка) вести діалог про поєднання із УГКЦ сколихнули релігійне середовище. Більшість спостерігачів очікували іншого кроку від владики Ігоря: участі у творенні помісної київської церкви через входження до УПЦ КП. Адже сьогодні патріарх Філарет відбувся як церковний лідер національного спротиву, його авторитет серед вірних УАПЦ (всіх її течій) виріс, і можна було б пояснити вірним, що тепер це вже не «радянський архієрей» і не «хитрий політик». На місцях вже доволі давно зникло протистояння між УАПЦ і УПЦ КП. І якщо під будинком відкривається «філаретівський» храм, вірні УАПЦ спокійно ходять на служби до нього, що було неможливо уявити в 1990-ті й було винятком ще десять років тому.
Можна сказати, що єднання всього «немосковського» православ’я знизу – це історичний процес, який не можна заперечувати. І керівництво УАПЦ діє з огляду на нову історичну реальність, на зміну світогляду рядових вірних. Побачивши русмір у всій його страшній красі та величі, УАПЦ готова бути більш конструктивною у процесі єднання. Після смерті митрополита Мефодія УАПЦ робить огляд спадщини, збирає зруйноване і готується до власного Помісного собору. І не існує жодних суттєвих перешкод для входження УАПЦ в якості автономної Львівсько-Галицької митрополії до складу УПЦ КП.
