Коли ж по кількох днях
Ісус повернувся до Капернауму, чутка пішла, що він у домі.
І там зібралося
стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; а він промовляв
до них словом.
І от прийшли до нього,
несучи розслабленого; несли його четверо.
А що із-за народу не
могли донести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, й отвором
спустили ліжко, на якому лежав розслаблений.
Ісус, уздрівши їхню
віру, до розслабленого й каже: "Сину, відпускаються тобі твої гріхи."
А були й деякі
книжники, що сиділи там та міркували собі:
"І як може цей
так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише
Бога?"
Ісус же, вмить
збагнувши духом, що вони таке собі думають, до них і каже: "Чого таке ось
намислюєте у ваших серцях?
Що легше - сказати
розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє
ліжко й ходи?
Та щоб ви знали, що
Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, - мовить до розслабленого:
Кажу тобі: Встань,
візьми твоє ліжко і йди до свого дому."
Устав той - і зараз
же, взявши ліжко, вийшов на очі всіх; тож чудувалися всі, хвалили Бога й
мовляли: "Ніколи ми такого не бачили!"
Коли читаю це Євангеліє, то
перше, що торкається серця – це відчуття надії. Ми мале стадо, яке різко
контрастує з тим, що робиться за огорожею храму. І не кожен хто приходить в
храм відноситься до малого стада. І дійсно, як часто буває, наша віра може
віддалити нас від своїх близьких, друзів, співпрацівників, але в цьому і є план
сатани: розділяй і володарюй. Якщо ми відчуваємо щось подібне – то ми робимо
щось не так. В нашому духовному житті є хибність, якась червоточина. Вибір
людей може бути: я віддалююсь від тебе. Наш вибір: я люблю тебе ще більше. Якщо
цього нема, то щось в нашій душі померло, щось відлучило від Христа, який помер
за всіх хоча видимо ми в храмі. Чи ми не маємо наслідувати пастиря який покидає
заради однієї заблудлої вівці все стадо? І радіє їй більше ніж іншим коли
знаходить?