Автор: священик
Роман Мельниченко, сімейний психолог.
Французьке кіно для мене завжди було і
залишається близьким. Коли в 2001 році я подививсь Амелі, то відчуття були
просто неймовірними. Кіно для емоцій, не для мозку так би я сказав. Ти просто
дивишся, відпочиваєш і занурюєшся в саму філософію життя.
«Недоторканні», які вийшли через 10 років ще
сильніше вплинули на мене. Перш за все коли дивишся цей фільм то з кожною
секундою з тобою щось відбувається і спочатку не розумієш що саме. Тебе вириває
з твого життя м’яко, ніжно, непомітно. Ти стаєш ще одним «недоторканним»,
вільним… Якісь глибоко заховані енергії наповнюють душу і змінюють. Проста, добра,
талановита, іронічна, щира, відверта, геніальна, неповторна розповідь про
життя. Про те що людина вища за обставини, за весь світ - людина вільна. Не світ
володіє людиною, а вона ним. Ми можемо дивитись на одні і ті самі речі і факти
під різним кутом та ставати їх рабами або богами. Свобода. Свобода діяти як
хочеш, говорити що думаєш, любити… Воістину люби і роби що хочеш! Люби життя,
люби світ, люби людей… Дрісс виходить з тюрми, ображена на нього прийомна мати
виганяє його з дому але він купує їжу, стоїть на морозі і кормить своїх друзів
зі своєї миски…