СТРАСНА СЕДМИЦЯ

Страсна Седмиця – друга і найбільш насичена унікальними богослужіннями частина Великого посту. Починаючись із Лазаревої суботи, вона веде віруючих до переживання великоднього тридення. Прямуючи подумки за Ісусом Христом в останні дні Його земного життя, ми проходимо з Ним шлях через смерть до Воскресіння.

Лазарева  субота

Друга частина  Великого посту починається з  Лазаревої суботи. У п’ятницю шостої седмиці на «Господи, взиваю» співається стихира «Довершивши корисну для душі чотиридесятницю», що знаменує закінчення першого періоду посту. З іншого боку, у нинішній Тріоді вказівка на закінчення Чотиридесятниці є і після зображальних Великої Середи: настоятель просить у братії пробачення за все, чим згрішив «і під час усієї святої Чотиридесятниці». Така двозначність нинішнього уставу пояснюється різним способом підрахунку сорока днів: якщо включати в число пісних днів неділі, то сорок днів минають у п’ятницю 6-й седмиці, а якщо неділі виключити, то 40-й день настане тільки у Велику Середу.

Святкуванню воскресіння  Лазаря присвячена почасти вся шоста  седмиця посту: у піснях з понеділка  до п’ятниці багаторазово згадується це чудо і передуючі йому події. На утрені Лазаревої суботи співається тропар «Загальне воскресіння…», спільний для цього дня і свята Входу Господнього до Єрусалима. Крім того, на суботній утрені співаються деякі недільні пісні: тропарі після непорочних «Ангельський собор», пісня «Воскресіння Христово бачивши» (хоча Євангеліє перед нею не читається), «Свят Господь Бог наш» після канону, недільні додаткові вірші до хвалитних стихир і богородичний «Преблагословенна єси, Богородице Діво». Канон Лазаревої суботи складено з двох четверопіснців — Косми Маюмського та Іоанна Дамаскина (VIII століття), які були відредаговані й доповнені до повного канону пізнішими студійськими гімнографами Феофаном та Іоанном ченцем. На каноні з цього дня й до понеділка другої седмиці після Великодня перед дев’ятою піснею не співається «Чеснішу».

На літургії Лазаревої суботи замість Трисвятого співається «Усі ті, що в Христа хрестилися»: разом з Великою Суботою цей день у давнину був переважно хрещальним днем. Причому, якщо у Велику Суботу у Візантії хрестили переважно дорослих і дітей старшого віку, то в суботу Лазаря хрестили маленьких дітей, звідси й відсутність у Лазарєву суботу будь-яких повчальних читань, пов’язаних із хрещальною тематикою, на відміну від Великої Суботи.

Вхід  Господній до Єрусалима

Наступний день — Вхід Господній до Єрусалима, одне з рухомих двонадесятих свят. Як і у всяке Господнє свято, що збігається з неділею, недільна служба відміняється, й співаються тільки пісні свята. Це єдине свято, що має два тропаря: спільний для цього дня й Лазаревої суботи «Загальне воскресіння» і другий — «З Тобою через хрещення поховані, Христе Боже наш». Другий тропар знову вказує на те, що в Лазареву суботу хрестили дітей, і багато християн у цей день згадували власне хрещення.

Багаторазово  на богослужінні Входу Господнього до Єрусалима співається стихира «Нині благодать Святого Духа нас зібрала…». Вона ж співається й під час проведення церковних соборів. Це один із прадавніх гімнографічних текстів у сучасному ужитку, набагато старший за інші стихири цього свята. Деякі пов’язують її появу із чернечим звичаєм залишати обитель на час Чотиридесятниці для усамітненого подвигу в пустелі й вертатися в монастир на Страсній Седмиці. Про такий звичай оповідає, наприклад, відоме багатьом житіє преподобної Марії Єгипетської, яке читається за богослужінням на утрені п’ятої седмиці Великого посту.

 За всеношною після читання Євангелія читається молитва на благословення ваій — пальмового листя або інших галузок, що розпустилися. У нашій практиці звичайно ваія окропляють святою водою, хоча ніде в уставі про це не сказано, і греки тільки благословляють, але не окропляють гілки. Благословлені ваія роздаються народу настоятелем під час цілування Євангелія, і все стоять із цими гілками до самого причащання, зустрічаючи в такий спосіб Ісуса Христа. Мається на увазі, що всеношна дійсно звершується вночі, і після закінчення відразу служиться літургія. На відміну від попередніх неділь Великого посту, коли служилась літургія св. Василя Великого, у це свято відправляється літургія св. Іоанна Златоуста, у чині якої присутні всі елементи господського свята: антифони, вхідне й задостойник.

Великі  Понеділок, Вівторок і Середа

На вечірні в день Входу Господнього до Єрусалима у стихирах уже з’являється тематика Страстей. На малому навечір’ї співається трипіснець св. Андрія Критського. Майже для кожного дня Страсної Седмиці Тріодь містить два канони: один з них, авторства Косми Маюмського, співається на утрені, другий, написаний, як правило, Андрієм Критським — напередодні на навечір’ї.

У Великі Понеділок, Вівторок і Середу відбуваються богослужіння, включаючи літургію Передосвячених Дарів, що майже не відрізняються від буденних служб Чотиридесятниці. Тропар один для перших трьох днів: «Ось Жених гряде опівночі», — закликає християн у духовному пильнуванні зустріти Спасителя, що йде на страждання й смерть. Пісні трьох перших днів Страсної Седмиці містять згадування подій, що відбулися в останні дні перед Страстями Спасителя. У Великий Понеділок згадується проклін безплідної смоківниці, що росте на шляху до Ієрусалимського Храму, а також Йосип Прекрасний, проданий братами в єгипетське рабство. У Великий Вівторок — притча Христова про десять дів. У Велику Середу — помазання блудницею миром ніг Ісуса Христа і зрада Іуди. Усі ці теми докладно пояснюються в синаксарях після шостої пісні канону на утрені. На вечірні й утрені в ці дні читаються уривки з Євангелія, відповідні до дня. Читаються й паремії: дві на вечірні й одна на 6-му часі, але на відміну від Чотиридесятниці, паремії беруться із книг Виходу й Іова (на вечірні) і Єзекіїля (на 6-му часі).

На часах теж читається Євангеліє, але вже не вибрані уривки, а повністю — починаючи з першого розділу Євангелія від Матфея й до 17-го розділу Євангелія від Іоанна (до прощальної бесіди Ісуса з учнями, яка входить до числа страсних читань утрені Великої П’ятниці). Читання Євангелія на часах — один із найпізніших елементів нинішнього уставу, у практику цей звичай увійшов не раніше XV століття. Символічно ці читання зображують Ісуса Христа, що вчить у Храмі в останні дні перед стражданнями. Читання Євангелій у монастирях заповнювало собою майже весь день, між утренею, що кінчається на світанку, і до початку вечірні.

У Велику Середу відбувається остання в році літургія Передосвячених Дарів і після її закінчення останній раз читається молитва преподобного Єфрема Сирина. Останній раз у цей день читаються і кафізми — до вечора Світлої суботи. У цей же день на «Господи взиваю» на «і нині» співається стихира єдиної відомої жінки-піснописця Касії «Господи, як у численні гріхи впала жона…». Преподобна Касія (IX століття), поетеса шляхетного походження, засновниця монастиря в Константинополі, відома як автор стихири на Різдво Христове «Августу єдиноначальствующу» і четверопіснця Великої Суботи, включаючи ірмоси «Хвилею морською». Четверопіснець Великої Суботи пізніше був перероблений у повний канон, і від первісного творіння св. Касії в богослужбовому вжитку залишилися тільки ірмоси.

Великий Четвер

Богослужбова  тематика Великого Четверга — спогад Таємної вечері Спасителя, за якою Ісус уперше причастив учнів Своїм Тілом і Кров’ю. Тропар дня — «Коли славні ученики…» — уводить тему Таємної вечері, яка потім розкривається в читанні Євангелія від Луки, 22,1-39, і розвивається в каноні Косми Маюмського. Паремія із пророка Єремії читається на 1-му часі, а не на шостому.

Божественна літургія св. Василя Великого в цей день з’єднується з вечірнею — таким чином, уставом передбачається тривалий, упродовж усього дня, строгий пост. На вечірні читаються три паремії: із книг Виходу й Іова, звичайні для днів Страсної Седмиці, і третя — із книги пророка Ісаї, предзнаменування Страстей Христових. Остання паремія стосується читань власне літургії і є залишком прадавньої практики читання за Божественною літургією трьох уривків з Писання: старозавітного пророцтва, Апостола і Євангелія.

Після третьої  паремії співається Трисвяте, і читаються  Апостол і Євангеліє. Апостольське читання взяте з послання апостола Павла до Коринфян і являє собою  найдаавнішу згадку про Таємну вечерю (послання апостола Павла до Коринфян написане раніше за всі чотири Євангелія). Євангельське читання складене: у текст Євангелія від Матфея включені фрагменти Іоанна й Луки, так що в підсумку виходить найдовше євангельське читання за літургією з усього церковного року. За літургією кілька разів співається гімн «Вечері Твоєї тайної…» — замість Херувимської пісні, причасного вірша й заключного тропаря «Нехай сповняться уста наші…». На літургії в цей день, як правило, дуже багато причасників, а крім того, частина Св. Дарів готується для причащання хворих упродовж усього року.

Після заамвонної молитви літургії в монастирях або архієрейських соборах відбувається чин умивання ніг, що згадується в Тріоді. Текст чину друкується в архієрейському Чиновнику або Великому Требнику. Під час його здійснення диякон читає оповідальні фрагменти відповідного зачала Євангелія від Іоанна, а архієрей — репліки Ісуса Христа, написані від першої особи. Навколо архієрея сидять 12 священиків, що зображують апостолів. Під час читання слів «й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушником, що ним був підперезаний» архієрей обмиває ноги священиків водою й витирає їх «рушником», яким він препоясан, подібно Спасителеві на Таємній вечері. Це чинопослідування вперше відоме в Єрусалимі в VI-VII століттях. Припускають, що воно стало відображенням тенденції, що поширилася вже тоді, підкреслювати «художній символізм» страсного богослужіння.

У Великий Четвер можуть відбуватися й інші особливі чини. Так, у цей день Патріарх у деяких Помісних Церквах освячує миро. Освячення мира в цей день пов’язане зі звичаєм звершувати хрещення у Велику Суботу. У Візантії в кафедральних соборах і повсюдно на Русі в цей день здійснювали чин обмивання святого престолу, який тепер не друкується в богослужбових книгах. Цей чин виник у Константинополі і являв собою приготування до великодніх торжеств: прибирання храму починалося з обмивання престолу у Великий Четвер.

 Крім того, у Великий Четвер у давнину, коли був розповсюджений інститут покутників (відлучення від повноти церковного спілкування на тривалий час за серйозні гріхи), могло відбуватися прийняття покутників у спілкування із Церквою. Звідси походить візантійський звичай здійснювати в цей день таїнство Єлеосвячення, або Соборування, відоме з XIV століття. На той час Єлеосвячення стало не тільки звершуватися над хворими, але й розумітися як особливий рід покаяння. І донині в грецькій практиці у Великий Четвер після утрені відбувається загальне Єлеосвячення. Відмінна риса цього чину — відсутність семи помазань у седмеричному циклі апостольких та євангельських читань і молитов. Помазання єлеєм відбувалося одноразово, наприкінці чину, при цілуванні Євангелія. Ця ж практика була в ужитку й на Русі — повсюдно до середини XVII століття, а потім у найбільших соборах і монастирях. Звичай здійснювати Єлеосвячення в інші дні Великого посту й інших багатоденних постів з’явився в Україні (а також Росії та Білорусі) лише в останні роки ХХ століття.

Велика  П’ятниця

Велика П’ятниця відкриває собою великоднє тридення. Це головні дні літургійного року, присвячені центральним подіям історії нашого спасіння: переходу Сина Божого від Хреста через Зішестя в пекло до Воскресіння з мертвих. Богослужіння Великої П’ятниці починаються з «Послідування святих і спасительних Страстей Господа нашого Ісуса Христа». Воно створене на основі утрені, але за уставом повинно починатися о другій годині ночі, тобто ввечері Великого Четверга через годину після заходу сонця. Читання 12-ти уривків з Євангелія, що оповідають про Страсті Господні, що чергуються зі співом антифонів, відбиває ієрусалимську традицію стаціональних богослужінь, відому вже з опису Егерії (IV століття). У Велику П’ятницю всі жителі Єрусалима й прочани разом з єпископом ходили по місцях, пов’язаних з подіями Страстей, і читали там відповідні Євангелія, а під час переходів з місця на місце співали антифони.

Після 6-го Євангелія співаються Блаженні. У сучасному уставі Блаженні співаються на зображальних або літургії, а на утрені зустрічаються тільки двічі: у Великий Четвер і в четвер 5-й седмиці Великого поста, на так званому «Маріїному стоянні» — обидві ці служби яскраво вираженого палестинського походження.

Вранці у Велику П’ятницю відбуваються Царські часи, названі так тому, що у Візантії на них приходив імператор, хоч зазвичай часи пропускав. На кожному з них читаються особливі псальми, старозавітне пророцтво, Апостол і Євангеліє. Євангелія про Страсті Христові на чотирьох часах читаються по черзі від кожного з євангелістів.

На вечірні Великої П’ятниці відбувається винос плащаниці. Після входу й прокимна читаються звичайні для Страсної седмиці паремії з Виходу й Іова, а потім — пророцтво Ісаї про стражденного Месію, Який «виправдає багатьох і гріхи їхні на Собі понесе». Апостольське читання з послання до Коринфян говорить про значення Хреста Христового: «Слово про хрест є глупотою для тих, що гинуть, а для нас, які спасаємося, це Божа сила». Євангельське читання складене, поєднує розповіді різних євангелістів. У нинішній розбивці цього складеного читання є смислова помилка: згідно з Лукою, один з розбійників, повішених поруч із Ісусом, покаявся, але в складеному читанні після розповіді Луки про розсудливого розбійника розташоване оповідання Матфея зі словами «Так само ж розбійники, розп’яті з Ним, насміхалися з Нього» (Мф. 27, 44). Варто відзначити, що сучасні видання богослужбових вказівок Московської Патріархії рекомендують вставляти уривок з Луки про покаяння розсудливого розбійника не до, а після цитованого вище 44-го вірша 27-го розділу Євангелія від Матфея.

Винос плащаниці з вівтаря на середину храму відбувається при співі відпустительних тропарів на вечірні. У категоріях «художнього символізму» це позначає зняття тіла Ісуса із Хреста і поховання. Плащаниця являє собою великого розміру плат із зображенням лежачого в труні тіла Спасителя. Спочатку в літургійний вжиток у візантійському обряді ввійшов воздух («аер») — прямокутний покрив для Святих Дарів, яким покривали Євангеліє під час процесії входу. Сам термін «плащаниця» входить у вжиток в слов’янських книгах тільки з кінця XVI століття, і в Тріоді досі відсутня згадка про винос плащаниці.

На навечір’ї Великої П’ятниці співається канон «на плач Пресвятої Богородиці» авторства Симеона Логофета —пізніший, ніж інші канони на навечір’ях цієї седмиці, написані Андрієм Критським. Цей канон зазвичай читає священик, стоячи перед плащаницею.

Велика  Субота

«Субота ця преблагословенна, бо нині мертвий Христос воскресне на третій день», — співається в кондаку Великої Суботи. Перебуваючи посередині між Хрестом і Воскресінням, Велика Субота є унікальним днем церковного року, коли плач перетворюється на радість. Це єдина субота в році, котра є днем строгого посту: літургія (св. Василя Великого) у цей день відбувається ввечері. У тематиці цього дня сполучаються найглибший кенозис Слова Божого, «навіть у пекло зійшовшого» у пошуку занепалого Адама, і початок перемоги над пеклом і смертю.

Утреню Великої Суботи часто називають службою «поховання плащаниці», хоча насправді похованню тіла Спаситтеля літургійно відповідає винос плащаниці на вечірні Великої П’ятниці. А ходіння із плащаницею навколо храму у Велику Суботу, за зауваженням прот. Олександра Шмемана, означає переможну ходу Ісуса Христа пеклом і руйнування пекла.

Значну частину  утрені займає спів «Непорочних» — 17-ї кафізми, що входить звичайно до складу недільних (у сучасній практиці втрачено), суботніх і заупокійних богослужінь. Співання «Непорочних» чергується з «похвалами» — невеликими репліками, які до кінця кафізми стають усе коротше. Їхня тематика поступово міняється від похоронного плачу до руйнування пекла й чекання Воскресіння. Відразу після кафізми співаються недільні «тропарі після Непорочних»: «Ангельський собор здивувався…».

Канон Великої Суботи являє собою твір трьох авторів. До початкового четверопіснця св. Косми Маюмського (кін. VII – нач. VIII століття) в IX столітті до повного канону дописала пісні св. Касія, уже згадана вище (див. опис служб Великої Середи), вона ж написала і ірмоси «Хвилею морською». Наприкінці IX – початку Х століття тропарі Касії повністю переписав єпископ Ідрунтський (Отрантський) Марк, автор перших «Маркових розділів» у нашому типіконі. Чому так відбулося, до кінця неясно. В XII столітті Феодор Продром писав, що «чоловіки» визнали непристойним з’єднувати четверопіснець св. Косми з піснями, написаними жінкою. Хоча не виключено, що бажання переписати творіння Касії виникло із прагнення привести канон до єдиного вигляду — із трьома тропарями в кожній пісні (у Касії їх було по два) і акровіршем (у Касії був відсутній).

Після канону співається недільний ексапостиларій «Свят Господь Бог наш», а перед великим славослів’ям — недільний богородичний «Преблагословенна єси, Богородице Діво» (як і в суботу Лазареву). Після славослів’я відбувається хід із плащаницею навколо храму. У Тріоді цей хід позначений як «вхід з Євангелієм», і нинішня процесія являє собою розвиток практики входу. Вхід наприкінці утрені був особливістю константинопольського богослужіння. Згодом Євангеліє під час процесії входу стали обертати літургічним вохдухом, а пізніше воздух набув самостійної літургічної функції як плащаниця.

Наприкінці процесії після входу в храм читаються паремія, Апостол і Євангеліє. Паремія взята із книги пророка Єзекіїля — пророцтво про сухі кості, що воскресають за велінням Божим. Апостол з послання до Коринфян говорить про Христа як про «нову Пасху». Потім співається «Алилуя» з недільними віршами псальма «Нехай воскресне Бог». У євангельському читанні говориться про варту, поставлену біля труни Спасителя на прохання первосвящеників і фарисеїв.

Літургія Великої Суботи відбувається в сполученні з вечірнею. Ця служба сповнена хрещальної тематики. У давнину переважно в цей день відбувалося хрещення дорослих, що проходили інтенсивну підготовку до цього таїнства впродовж усього Великого посту. Для того, щоб було достатньо часу звершити хрещення (у баптистерії, за межами власне храму), на вечірні належить читати значно більшу, ніж звичайно, кількість паремій. Остання з паремій, 15-а, з книги пророка Данила, належить вже до читань літургії, а не вечірні.

Хрещенню присвячене апостольське читання з послання до Коринфян: «Ми всі, хто хрестився в Христа Ісуса, у смерть його хрестилися». Цей же уривок читається і під час звершення таїнства Хрещення. Перед Євангелієм замість звичайного «Алилуя» співаються вірші 81-го псальма «Воскресни, Боже, суди землі…». Під час співу духівництво переоблачається з темного вбрання у світле й починається недільна тематика. Євангельське читання Великої Суботи — 28-й розділ Матфея — свідчить про порожню гробницю на світанку першого дня тижня і явленння воскреслого Спасителя.

 З інших  богослужбових особливостей літургії  Великої Суботи — хрещальна пісня «Усі ті…» замість Трисвятого, тропар «Нехай мовчить всяка плоть людська» замість Херувимської пісні. Після відпусту літургії, яка, згідно з уставом, повинна закінчитися о «другій годині ночі» (через 2 години після заходу сонця) відбувається благословення хліба й вина для підкріплення сил людей, що моляться, залишаються в храмі слухати читання книги Діянь Апостольських перед великодньою утренею. Благословляються тільки хліб і вино, без звичайних єлею та пшениці. Пов’язане це з тим, що на трапезі після літургії Великої Суботи устав дозволяє тільки хліб, вино й фрукти, і тому немає смислу благословляти єлей і пшеницю, з яких раніше в монастирях варили для братії кашу.

Остання служба Великої Суботи — так звана великодня полуношниця, під час якої ще раз співається канон Великої Суботи «Хвилею морською». Під час співу останньої пісні канону плащаниця несеться у вівтар і покладається на престолі. Наступне богослужіння почне вже власне воскресні торжества.