«Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя». Ці слова класика згадуються щороку, як тільки починає насуватися черговий «червоний день календаря», особливо популярний у добу «розвинутого брежнєвізму», - Восьме березня, Міжнародний жіночий день, у просторіччі – «свято весни і кохання». Адже щороку наближення цього свята супроводжується цілою зливою коментарів, у яких поєднуються відверті нісенітниці з іноді більше, іноді менше завуальованими ксенофобією та чорносотенством. І що особливо прикро – автори таких коментарів зазвичай вважають себе справжніми християнами та щирими патріотами. Немає особливої різниці між вірними тієї чи іншої православної Церкви та греко-католиками: стилістика спільна. І глупство та ворожість до «підступних сил» - також спільні.
Щоправда – і це варто одразу підкреслити – йдеться про вельми специфічних адептів християнства. Як на сході і півдні, так і на заході і в центрі України.
І мова далеко не тільки про публіку неосвічену; кілька років тому довелося мені бути на Радіо «Ера» в прямому ефірі, присвяченому ідейним витокам та практичним підвалинам емансипації жіноцтва у Західній Європі і Російській імперії наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, разом із доволі відомим істориком, котрий спеціалізується саме на цьому періоді. Перед мікрофоном він був просто млявим й невиразним, але коли прямий ефір вимикався – на новини чи на рекламу – тут історик себе показував у всій красі. Якщо стисло, то його позиція була такою: революційний рух у Російській імперії – це наслідок підступної єврейської діяльності. І не тільки в Російській імперії, а й у всій Європі. Тож і 8 Березня – це Пурім, юдейське свято, нав’язане свого часу юдейками-революціонерками християнам.