Опубликовал Володимир Яцульчак26.09.2013 16:29
Зі святом Воздвиження Хреста Господнього Православна Церква з'єднує побожний спогад про сам Хрест, на якому був розп'ятий наш Спаситель, і про знаходження чесного древа Хреста Господнього.
У цей день Православна Церква запрошує віруючих побожно поклонитися Чесному і Животворчому Хресту, на якому наш Господь переніс найбільші страждання заради нашого спасіння.
На цьому Хресті, за словами церковних піснеспівів, «смерть умертвляється і нині порожня з’явилася», на ньому «вчинив спасіння Предвічний Цар посередині землі» і Ним здійснена «вічна правда»; для нас же Хрест Христів — божественні сходи, «якими піднімаємось на небеса»; спасенне це древо — «зброя світу, непереможна перемога», що «вознесла нас до першого блаженства, яке колись ворог, спокусивши, вкрав, і вчинив нас від Бога вигнаними», і ми — «земні обожилися» і «всі до Бога прийшли». Як же нам не дякувати Господу, віддаючи поклоніння Його Хресту, який відкрив для нас доступ у царство Боже, до небесного блаженства, через який ми одержали «безсмертну їжу»!
За словами отця Церкви, «Хрест — глава нашого спасіння; Хрест причина незліченних благ. Через нього ми, будучи колись безславними і відкинутими від Бога, тепер прийняті в число синів; через нього ми вже не залишаємося в омані, а пізнали істину; через нього ми, що колись поклонялися деревам і камінням, тепер пізнали Спасителя усіх; через нього ми, що були рабами гріха, приведені у волю праведності, через нього земля, нарешті, стала небом». Хрест — «твердиня святих, світло всієї вселенної.
От чим для нас є Хрест Христів, тому ми повинні свято і благоговійно шанувати його. Кожний з нас усе своє життя освячує хрестом і хресним знаменням. З раннього дитинства і до самої смерті кожен християнин носить на собі, на грудях, хрест як знамення Христової перемоги і нашого захисту й сили; кожну справу ми розпочинаємо і закінчуємо хресним знаменням, роблячи усе на славу Христову. Як захист та охорону, ми накреслюємо знамення хреста на усьому дорогому і святому для нас: на своїх будинках, на стінах, на дверях. Хресним знаменням ми починаємо день, з ним ми віддаємося сну, закінчуємо день.
Тепер хрест — наша найбільша святиня, наша слава, наш духовний всеперемагаючий меч, таким його зробив для нас Христос своєю смертю і своїми стражданнями на Хресті.
Спаситель на Хресті прийняв найлютішу зі страт, «гріхи наші возніс на Тілі Своєму на древо» (1 Петр. 2:24), «упокорив Себе, будучи слухняний до смерті, і смерті хресної» (Флп. 2:8). «Ось, — оспівує сьогодні Церква, — Владика творіння і Господь Слави прицвяховується на Хресті і проколюється в ребра; Насолода Церкви вкушає жовч і оцет; Той, Хто покриває небо хмарами, одягає терновий вінець і вдягається одягом наруги; Той, Хто створив рукою людину, б’ється тлінною рукою; Той, Хто одягає небо хмарами, приймає удари по плечах, приймає обпльовування і рани, ганьблення і удари й усе терпить заради нас, засуджених» (стихира). Як же ми, облагодіяні хресною смертю і стражданнями Спасителя, можемо не схилятися в побожному трепеті перед «триблаженним древом, на якому розп’явся Христос, Цар і Господь», не шанувати святий Хрест, — нашу славу, нашу перемогу в Христі і з Христом.
Природно, що таке високе і священне значення Хреста Господнього робило в очах християн найбільшою святинею саме древо Хреста Господнього, того дерев'яного хреста, на якому був розп'ятий Спаситель. Але спочатку цей святий Хрест не був збережений християнами, не був він надбанням віруючих протягом цілих трьох сторіч, не було навіть відоме точне місце, де ця християнська святиня знаходиться. Згідно приписів равинів, «камінь, яким хто-небудь був убитий, дерево, на якому хто-небудь був повішений, меч, яким хто-небудь був обезголовлений, і мотузка, якою хто-небудь був задушений, повинні бути поховані разом зі страченими». Але, не говорячи про те, що Спаситель був відданий смерті за законами римської страти, ця вимога раввинського закону не могла бути виконана у відношенні до Хреста Христового ще і тому, що пречисте тіло Спасителя було поховано руками Його учнів і друзів. У всякому разі, ймовірно, що всі три хрести (Спасителя і двох розбійників) були покладені або ж зариті поблизу місця розп’яття і смерті Спасителя. Побожна пам'ять свідків розп'яття Спасителя: люблячих учнів і учениць, свято зберігала своїм вшануванням і поклонінням це місце. Ніякі наступні обставини життя перших християн, які б важкі вони не були, не могли змусити їх забути місця, освячені найбільшими подіями життя Спасителя. Як наслідок, хоронителями спогадів про святі місця смерті і поховання Спасителя були перші єрусалимські єпископи і наступні християни. Уже св. Кирило Єрусалимський свідчить, що з апостольських часів почалися подорожі в Єрусалим для поклоніння місцям, які освячені спогадами про різні події земного життя Господа Ісуса Христа (св. Кирил Єрусалимський. Оголошувальні повчання, 17, 16.). Взяття і руйнування Титом Єрусалиму у значній мірі змінило місто, — могли піддатися зміні, засипанню сміттям і руїнами також і священні місця розп'яття і смерті Спасителя. Крім того, історик IV в. Євсевій свідчить, що вороги християн — язичники — вживали заходів для того, щоб сховати і навіть опоганити святі для християн місця; що нечестиві люди з навмисною божевільною метою зовсім змінили вигляд Голгофи і святого Гробу. Святу печеру вони засипали сміттям, насип зверху вимостили камінням і спорудили вівтар богині хтивої любові. Інші історики свідчать, що особливо намагався опоганювати усі святі місця ідолами і жертвами римський імператор Адріан (117-138 рр. по Р.Х.). Спорудивши на місці зруйнованого Титом Єрусалима місто, він звелів засипати гріб Господній землею і безліччю каменів, а на тій горі, де був розп'ятий Спаситель (на «скелі Хреста»), він побудував храм язицькій богині розпусти Венері і поставив її ідол, а над Гробом Господнім поставив ідол Юпітера. Але ні руйнування Єрусалима Титом, ні відновлення його Адріаном не могли так змінити місто і святі місця, щоб християни, які пам'ятали ці місця, не впізнали б їх. А прагнення нечестивців і язичників опоганити і сховати ці місця досягали зовсім зворотної мети: своїми насипами й ідольськими спорудженнями вони міцно відзначали ці місця, унеможливили їх забуття віруючими і навіть самими язичниками. Так руйнує Господь «ради нечестивих» і саме зло людське звертає на благо своєї Церкви!
Благоговійно збережене в пам'яті віруючих і міцно відзначене язичниками, хоча й опоганене ними, святе місце смерті Господньої залишалося в недоторканності до часу царювання Костянтина Великого. Цей христолюбивий імператор, ще будучи зовні язичником, а по діяльності будучи християнським володарем, мав підстави особливо шанувати Хрест Христів. Це знамено Христової перемоги, по Божественному промислу, тричі послужило для Костянтина Великого знаменням його перемоги над ворогами. У 812 р. Костянтин воював проти Максентія, який переслідував і убивав християн. За словами тодішнього історика (Євсевія), Максентій, готуючись до боротьби з Костянтином, користувався різними чаклуваннями і марновірними обрядами; Костянтин же, не зовсім покладався на силу свого війська, відчув необхідність у надприродній допомозі, а тому міркував про те, якому Богу він повинен молитися про це. У цю важку хвилину згадав Костянтин про те, що його батько Констанцій, який заступався за християн, жив у добробуті, тоді як гонителі християн мали тяжку смерть, — тому і зважився звернутися з молитвою до Бога Констанція. І от, коли він віддався щирій молитві, то опівдні побачив на небі променистий хрест, який сяяв сильніше сонячного світла, з написом на ньому: «цим переможеш». Це чудесне знамення бачили і воїни, серед яких був полководець Артемій, згодом замучений (при Юліані Відступнику) за Христа. Вражений надзвичайним небесним видінням, Костянтин впав у глибокий сон, і в сні з'явився йому сам Спаситель, знову показав йому знамення хреста, повелів йому використовувати зображення хреста, як прапор у війську, і обіцяв перемогу не тільки над Максентієм, але й над усіма ворогами. Прокинувшись, Костянтин повелів зробити Хрест, на подобі того, який він бачив, з дорогоцінних каменів, а також зобразити хреста на прапорах, на зброї, шоломах і щитах воїнів. З тих пір війська Костянтина звершували походи, маючи своїм знаменням хрест поєднаний з першими буквами імені Спасителя. У битві на Мельвійскому мості (через Тібр) Костянтин здобув блискучу перемогу над Максентієм (28 жовтня 812 р.). Сам Максентій потонув з безліччю своїх воїнів у ріці, а Костянтин переможно ввійшов у Рим. Після цього він спорудив собі в Римі пам’ятник, з хрестом в правій руці, а в написі на пам’ятнику перемога над Максентієм приписувалася «спасенному знаменню» хреста. Також у війні з византійцями і скіфами ще двічі Костянтин бачив на небі чудесне знамення хреста, яке возвістило йому перемогу над ворогами.
Легко зрозуміти, яким благоговінням до Хреста було сповнено після цих подій серце христолюбивого царя Костянтина. Він навіть «вирішив не тільки відшукати чесне древо Хреста Господнього, віддати йому поклоніння, але і «священне місце спасенного воскресіння в Єрусалимі (зробити предметом загального шанування» — побудувати над ним храм. Виконавицею благочестивого наміру імператора явилася його мати, блаженна цариця Олена, яка на прохання самого імператора прийняла християнство. У 326 р. Олена відправилася у святу землю з метою відшукати місця, освячені найголовнішими подіями життя Спасителя. Прибувши в Єрусалим, вона ревно почала шукати Печеру гробу Господнього та святий Хрест. Патріархом у Єрусалимі був у той час Макарій, він зустрів царицю з належними почестями і допоміг в її святій справі.
Згідно передання, у справі знайдення Чесного Хреста допоміг один єврей Юда. До євреїв, які жили в Єрусалимі, цариця Олена звернулася з проханням вказати їй місце, де схований Хрест Господній. Вони відмовилися зробити це, посилаючись на своє незнання, і тільки після погроз цариці вказали на старця Юду. Але й Юда довго не погоджувався виконати вимогу цариці і тільки після катувань привів її до того місця, де був насипаний великий пагорб із землі, сміття і каменів і де колись римський імператор Адріан побудував капище на честь богині Венери. Коли зруйнували ідольський храм, розкидали сміття і розкопали землю, були знайдені гріб Господній, а також Лобне місце — місце розп'яття Христа. Чудесні пахощі вказали присутнім ці місця. Поблизу Лобного місця знайшли три хрести, цвяхи і дощечку з написом на трьох мовах, що була прибита над головою розп'ятого Спасителя. Однак тепер вона лежала окремо від хрестів, і тому не було можливості довідатися, на якому з трьох хрестів був розп'ятий Спаситель. Тоді патріарх Макарій запропонував зробити випробування: на місце знаходження хрестів була принесена одна жінка, яка була при смерті; присутні помолилися, щоб Хрест Христа був явлений через зцілення цієї жінки, ? перші два хрести не мали успіху, а при дотику третього хвора зцілилася. З побожною радістю цариця і всі присутні з нею поклонилися Хресту. А оскільки безліч народу не могла поклонитися чесному древу Хреста Господнього і навіть не усі могли бачити його, то патріарх Макарій, ставши на високому місці, піднімав св. Хрест, показуючи його народу. Народ поклонявся Хресту, викликуючи: «Господи, помилуй!» Звідси й отримав початок і назву свято Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього.
Що ж стосується долі самого древа Хреста, то вона, на жаль, не точна. Це древо являло для християн настільки велику святиню, що вони, уже під час самого його знайдення великою кількістю наповнювали Єрусалим, i нe тільки горіли бажанням поклонитися йому, але, якщо можливо, взяти від нього часточку. Св. Кирило Єрусалимський (IV ст.) свідчить, що вже в його час маленькі частини Животворчого Хреста були поширені по всій землі. Також св. Іоан Золотоустий (IV ст.) свідчить, що «багато хто, як чоловіки, так і жінки, отримали малу частку цього древа й обклавши його золотом, вішають собі на шию».
Але не все древо хреста в такий спосіб було віднесене з Єрусалиму. Частина знайденого древа Хреста і цвяхи від нього цариця Олена послала своєму сину Костянтинові, а інше було покладено в срібний ковчег і вручено предстоятелю Єрусалимської Церкви з наказом зберігати для прийдешніх поколінь [26, С. 291.]. Св. Кирило Єрусалимський стверджує, що в його час чесне древо Хреста Господнього зберігалося і показувалося народу в Єрусалимі. А в описі богослужіння Великої П'ятниці в Єрусалимі, зробленого знатною прочанкою IV ст. (Сільвією Аквітанкою, або ж Етерією), ми знаходимо цікавий опис самого обряду поклоніння древу Хреста Господнього з указівкою на ті міри, які приймалися при цьому проти розкрадання святого древа прочанами. «На Голгофі, — сказано в цьому описі, — за Хрестом, тобто за храмом на честь св. Хреста, ще до шостої години ранку єпископу поставляється кафедра. На цю кафедру сідає єпископ, перед ним ставиться стіл, покритий хусткою, кругом столу стають диякони і приноситься срібний позолочений ковчег, у якому знаходиться святе древо Хреста; відкривається і виймається; на стіл кладеться як древо Хреста, так і дощечка (titulus). Отже, коли покладено на стіл, єпископ, сидячи, підтримує своїми руками кінці святого древа; диякони ж, які стоять навколо, охороняють. Воно охороняється так тому, що існує звичай, по якому весь народ, підходячи по одному, як вірні, так і оголошені, нахиляються до столу, цілують святе древо і проходять. І оскільки, розповідають, не знаю коли, хтось відгриз і украв частку святого дерева, то тому тепер диякони, які стоять навколо, і охороняють, щоб ніхто з тих, які підходять, не насмілився зробити того ж. І так підходить весь народ поодинці, усі схиляючи і торкаючись спершу чолом, потім очима Хреста і дощечки і, поцілувавши Хрест, проходять; руку ж ніхто не протягає для дотику». Перебування частини древа Хреста Господнього в Єрусалимі підтверджується й іншими історичними даними. У VII ст. за царювання візантійського імператора Фоки (602-610 р.) ця велика християнська святиня на час потрапила в руки персів. Хозрой, цар перський, вступивши у війну з Фокою, покорив Єгипет, Африку і Палестину, узяв Єрусалим, пограбував його скарби й у числі цих скарбів узяв з Єрусалиму й древо Животворчого Хреста і відвіз його в Персію. Але Господь не попустив невірним довго володіти християнською святинею. Приємник Фоки імп. Іраклій якийсь час не міг перемогти Хозроя, і тоді він звернувся до Бога з молитвою про допомогу. Він наказав всім вірним свого царства звершувати молитви, богослужіння і пости, щоб Господь визволив від ворога. Господь дарував Іраклію перемогу над Хозроєм, який сам був убитий своїм сином. Іраклій після цього відібрав у персів святиню християн — чесне древо Хреста Господнього і вирішив перенести його знову в Єрусалим. У 628 р. імператор Іраклій, досягнувши Єрусалиму, поклав св. древо на свої плечі, ніс його, одягнений у свої царські одежі. Раптом біля воріт, які вели на Лобне місце, зненацька зупинився і не міг зробити далі ні кроку. Тоді Захарію, константинопольському патріарху, який вийшов разом з жителями Єрусалиму назустріч царю, було одкровення від світлоносного ангела, що не можна древо, яке Христос ніс у стані приниження, нести в царських одежах. Тоді цар одягнувся в простий бідний одяг з босими ногами і в такому вигляді вніс св. древо в церкву на те місце, де воно перебувало до взяття Хозроєм. Тут чесне древо Хреста Господнього перебувало і в наступні часи. По крайній мірі, на початку IX ст. у числі кліру храму Воскресіння були два пресвітери сторожі, в обов'язку яких було охороняти св. Хрест і сударій. Під час хрестоносців св. древо також перебувало в Єрусалимі і не один раз служило підбадьоренням і охороною військам у битвах з невірними. Однак подальша доля чесного древа Хреста не відома. Ймовірно, що з часом, поступово зменшуючись у своєму об’ємі, внаслідок благочестивого бажання різних обителей і монастирів мати в себе частку св. древа, воно було зовсім роздроблено на окремі частки, на які і вказуються тепер у багатьох храмах і монастирях. Зокрема, у Римі в базиліці Святого Хреста зберігається дерев'яна дощечка, яку видають за ту дощечку, titulus, що була прибита над головою Спасителя і після знайдення св. Оленою лежачої окремо від Хреста.
І нині, у день свята Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього, ми, християни, можемо лише думкою віддати побожне поклоніння чесному древу Хреста, на якому був розп'ятий наш Спаситель. Але цей Хрест незнищенно написаний в наших серцях, а його образ — перед нами в храмі і на нас ? на наших грудях, у наших житлах.
«Прийдіть, вірні, животворчому древу поклонімося, на ньому ж Христос, Цар слави, волею руки розпростер, возніс нас до першого блаженства!»
Підготутвав Володимир Яцульчак
Церква.info
Немає коментарів:
Дописати коментар