Ґарет Джоунз - британський журналіст, який мандрував Україною на початку 1930-х, вперше описавши жахіття голоду. Його репортажі випадали з модних тоді на Заході симпатій до СРСР. Він був убитий за загадкових обставин у 1935-му.
"У своїх розслідуваннях він ніколи не боявся ризикувати. Я боявся, що якось його ризик виявиться надмірним. Ніщо не оминало його уваги. Він не дозволяв, щоб жодна перешкода відвертала його від шляху, який міг привести до пізнання потрібного йому факту. Він володів майже бездоганним умінням докопуватися до суті важливих речей".
Девід Ллойд Джордж, прем’єр-міністр Великої Британії
"Колосальні події - такі, як голод в Україні 1933 року, що привели до загибелі мільйонів людей, фактично пройшли повз увагу більшості англійських русофілів", - писавнепримиренний критик тоталітаризму, автор романів "1984" і "Ферма тварин" Джордж Орвелл.
Як мухи у павутинні
До цієї впливової когорти належали й вихідці з Фабіанського товариства. Назване на честь давньоримського державного діяча та полководця Фабіана Максима Кунктатора, який набув слави вичікувальною тактикою у переможній війні з Ганнібалом, воно проголошувало своєю метою перетворення Великої Британії на демократичну соціалістичну державу без революцій і насильства.
У всесвітньому літопису подій чимало парадоксів, одним з яких є згаданий британський феномен.
Під час економічної депресії 1930-х років, що охопила західний світ, консерватизм вийшов з моди і політичний маятник різко колихнувся ліворуч. Фабіанці, які за світоглядом були соціалістами-утопістами, звернули свій погляд у бік СРСР, враженого кризою іншого ґатунку, докорінним насильницьким зламом суспільних відносин.
Однак країна, де здійснювався безпрецедентно жорстокий соціальний експеримент, поставала в їхній уяві втіленням Утопії.
Засліплений ілюзіями погляд соціалістів-утопістів оминав масові жертви політичних репресій, винищення класів, виморених голодом через соціальну та національну належність мільйонів українських хліборобів. До вух фабіанців не долинали гасла "Кто не с нами, тот против нас" і "Если враг не сдается - его уничтожают".
| Плакат із колекції радянської пропаганди, зібраної Ґаретом Джоунзом під час поїздки в СРСР у 1931 році. Колекція плакатів була знайдена у 1990-му році внучатим племінником Джоунза Найджелом Коллі у колишній спальні Ґарета під ліжком (на той час будинок належав старшій сестрі журналіста, 94-річній Ґвинет). Джерело: colley.co.uk |
Дивує те, що в цих західних діячів не спрацьовував навіть інстинкт самозбереження. Якби насправді відбулася світова революція, що нею марили комуністичні вожді, саме вони неминуче стали б першими жертвами політичних процесів і екзекуцій.
Фабіанці взяли на себе роль "п’ятої колони", фетишизуючи - всупереч здоровому глузду та елементарній моралі - людиноненависницький експеримент, а його деспотичного вершителя звели в кумири.
Комуністичний режим влаштовував західним клевретам мандрівки до країни Псевдоутопії з червоними килимами та хлібосольними банкетами. Ті, хто хотів, щоб їх ввели в оману, легко потрапляли у тенета більшовицької пропаганди. Як мухи у павутиння.
Вебби, Веллс і Шоу
За лаштунками "потемкинских деревень" вони не бачили українських сіл, знелюднених Великим голодом 1932-1933 років. Видатні фабіанці Сідні Вебб (він навіть обіймав посаду міністра праці у лейбористському уряді) та його дружина й ідейна соратниця Беатрис подорожували Україною, коли масштабна трагедія була вже очевидною.
Але вони категорично відкидали існування голоду і приписували будь-які нагадування про нього підступам ворогів улюбленої країни Рад. Невипадково канадська дослідниця Венді Макелрой саркастично назвала їхні політичні тлумачення "павутиннням брехні" ["A Webb of Lies" - гра слів на різниці між прізвищем Webb і "павутиною" (web)].
"Ліві радикали на Заході аплодували радянському експерименту, - писала Макелрой. - Серед найгучніших були захоплені голоси британських соціалістів-утопістів Сідні та Беатрис Веббів. 1932-го вони подорожували до Росії. Того самого року, коли Сталін керував кампанією геноциду проти куркулів - мільйонів селян, переважно українських, які відмовлялися від колективізації.
Коли виявилося, що розстріли відбуваються надто повільно, він створив штучний голод, повністю перекривши доступ до шляхів і залізничних колій. Тоді у куркулів відібрали усі продукти харчування, паливо, худобу та насіння для сівби. Кількість загиблих оцінюється від 6 до 10 мільйонів.
Вебби їздили Україною у розпал голоду 1932-1933 років, брали інтерв'ю у радянських чиновників. Вони дійшли висновку, що голод придумали антикомуністи. У двотомнику "Радянський комунізм: нова цивілізація?" (1935 р.) Вебби повторили своє твердження, що ніякого голоду не було".
Особливо впливових на Заході гостей удостоював аудієнції особисто кремлівський диктатор. Так, у серпні 1934 року він приймав президента британського ПЕН-клубу фабіанця Герберта Веллса. Славетний письменник-фантаст, якому вдавалося проникати у таємниці далеких світів і робити унікальні наукові прогнози, виявив повну наївність на Землі.
Зберігся і запис їхньої розмови, що тривала майже три години і справляє дивне враження. Скромно назвавшись "звичайним громадянином", британський гість поставив Сталіна у роль вершителя долі людства. "Я приїхав запитати Вас, що Ви робите для того, щоб змінити світ", - проголосив він.
"Я зізнаюся, що ставився до Сталіна з деякою підозрою та упередженням, - писав Веллс. –У моїй свідомості був створений образ вельми обережного, зосередженого в собі фанатика, деспота, заздрісного, підозріливого узурпатора влади…
Усі непевні чутки й підозри назавжди перестали існувати для мене після того, як я поговорив з ним декілька хвилин. Я ніколи не зустрічав людини більш щирої, порядної та чесної. У ньому немає нічого темного й зловісного, і саме цими якостями слід пояснити його величезну владу в Росії".
 |
| Сталін використав західну інтелігенцію для власної пропаганди закордоном і в СРСР. Обкладинка видання 1935 року. Джерело: ebay.com |
Фатальної помилки серед британських гостей припустився не тільки Герберт Веллс. Це стосується й Бернарда Шоу, котрого Сталін запросив з нагоди 75-річчя.
Всесвітньовідомий ірландський драматург, один з найвпливовіших інтелектуалів в елітарному колі фабіанців, був у захваті. "Я очікував побачити російського робітника, а побачив грузинського джентльмена", - заявить він, повернувшись до туманного Альбіону. Дійшло до того, що він пропонував висунути кремлівського диктатора на Нобелівську премію миру.
Він прогнозував: "Нова комуністична система спроможна вивести людство з теперішньої кризи"… Голод в СРСР? Це нонсенс. "Я ніколи не бачив, щоб десь годували так добре, як у Москві", - заявив Шоу з притаманним йому снобізмом. Про українців та про Україну, де в той час уже почався мор, він узагалі не згадував.
Торкнувшись цієї проблеми 1933 року у передмові до п’єси "На мілині", Шоу категорично заперечував існування голоду в Україні. При цьому посилався на авторитет колишнього прем’єр-міністра Франції соціаліста Едуара Ерріо, котрий після пишних прийомів на українській землі заявляв: "Голод – вигадка капіталістичної пропаганди".
"…Ліві – такі, як Джордж Бернард Шоу та Г.Дж. Веллс їздили до Росії й лизали чоботи Сталіну. Однак вони дуже помилялися, - вважає британський кінодокументаліст і журналіст Джон Свіні. – Сталін багато в чому не кращий за Гітлера. Адже від того голоду загинули 10 мільйонів [офіційна оцінка сучасних українських істориків - 4 млн - ІП]".
Один проти течії
У період економічної депресії ліберальна інтелектуальна частина британського суспільство повірила у міф про "радянський рай". Але цей плин захопив не всіх.
 |
| Ґарет Джоунз |
Ґарет Джоунз - 25-річний журналіст-інтелектуал, випускник Кембриджського університету, помічник колишнього прем’єр-міністра Великої Британії Девіда Ллойда Джорджа, знавець мов і міжнародної політики після першої поїздки до СРСР надіслав у серпні 1930-го батькамтакого листа:
"Ура! Чудово, що я знову в Німеччині. Я у захваті, - писав він. - Росія у дуже поганому стані. Вона прогнила. Окрім хліба, їжі немає. Гноблення, несправедливість, бідність серед робітників. 90% невдоволених.
На півдні країни точаться розмови про нову революцію. Та вона ніколи не відбудеться: армія та ОДПУ надто сильні. Зима принесе одне з найбільших страждань.
Голод. Уряд тут найжорстокіший у світі. Селяни ненавидять комуністів. Цього року тисячі й тисячі кращих людей відправили до Сибіру та на Соловки. Люди відверто висловлюються проти уряду. На Донбасі умови нестерпні…"
Молодий валієць, як свідчить лист, дивився на речі без рожевих окулярів. Прагнучи розібратися в усьому до пуття, він виявив феноменальне вміння аналізувати події й робити прогнози.
 |
| Ґарет Джоунз незадовго до своєї загадкової смерті у 1935 році |
Чи не вперше в англомовних текстах вжито поняття "масовий голод". На листі Ґарета Джоунза дата - 26 серпня 1930 року.
Розвінчуючи утопію фабіанців, Джоунз не утримався від закидів у їхній бік. "Я божеволію, коли думаю про те, що такі люди, як Вебби, котрі їздять до Росії, де їх добре годують і водять за носа, заявляють, що там рай", - обурювався він.
Недоторканних для нього не існувало. Наприкінці березня 1933-го він заявить: "Найбільше після Сталіна в Росії ненавидять Бернарда Шоу. Для багатьох, хто читав, як він описує достаток продовольства у країні, що вмирає з голоду, майбутнє ще безнадійніше, ніж теперішнє…". Це інтерв’ю, розповсюджене Reuters, опублікував ряд видань по обидві сторони Атлантики.
 |
Скан із записника Джоунза. Ці записи зроблені в 1932-33 роках (з сайту colley.co.uk):
"The cattle has nearly all died. The horses also. I joined the Kolhkoz 3 weeks ago… They made us pay so many taxes that life became a burden".
Woman came out and started crying: "They’re killing us. In my village there used to be 300 cows and now we only have 30. The horses have died. How can I feed us all?" Man: "I have a family of 10 people. How can they live?"
Woman: "And the kulaks! Look at what they call kulaks. Just ordinary peasants who have a cow or two. They’re murdering the peasants, sending them away. Oppression, oppression, oppression!" They said: "How can the harvest be good? We haven’t horses and they don’t give us enough to eat."
Went on a bit further and spoke to a girl 19 and a man 18 years old. Both said: "We have nothing. If it were not for Moscow we would starve. No potatoes left". |
Добре відомі подробиці полеміки про голод в СРСР між Ґаретом Джоунзом такореспондентом The New York Times у Москві Волтером Дюранті, який звинувачував його у вигадуванні "страшилки" і цинічно стверджував, що "росіяни голодують, але не вмирають з голоду".
Та є підстави твердити, що британський журналіст, не називаючи прізвищ опонентів, вів ще й інший диспут - проти фабіанців.
У березні 1933 року The Manchester Guardian опублікувала опублікувала написаний у стилі радянського агітпропу відкритий лист головному редактору за підписами Бернарда Шоу та двадцятьох інших британських прибічників СРСР.
Вони заперечували існування голоду в СРСР, засуджували "сліпу нерозсудливу кампанію" з дискредитації тамтешнього прогресу і всіляко вихваляли радянські здобутки.
Того ж місяця на шпальтах The Manchester Guardian Джоунз видрукував свій перший репортаж про голод в Україні, написаний на основі особистих вражень від зустрічей з приреченими на смерть мешканцями сіл Харківщини.
Замість "сповнених надії та ентузіазму" радянських людей поставали хлібороби, яких вже стискала за горло кістлява рука смерті.
 |
| Плакат жовтня 1933 року з оголошенням про один із Джоунзових лекційних турів про більшовицьку державу. "Розповідь про те, живуть люди під радянським правлінням - від того, хто гарно володіє російською". Вхід платний - Найджел Коллі припускає, що таким чином Джоунз хотів гарантувати свою фінансову незалежність як журналіста |
У травні Джоунз, скориставшись тим жанром, що й Шоу, надіслав відкритого листа головному редактору The Manchester Guardian. Він підняв голос на підтримку кореспондента цієї газети Малкольма Маґґериджа, який після поїздок на охоплені голодом Північний Кавказ і Україну анонімно опублікував за підписом "Нотатки оглядача" серію статей і став об’єктом нападок.
"Погляди Вашого кореспондента, - доводив Джоунз, - повністю підтвердили мої мандрівки селами та найнадійніші закордонні представники в Радянському Союзі".
Історія, зрештою, розставила все на свої місця. Апологетика фабіанцями сталінізму та їхній міф про радянську Утопію розцінюється як аномалія, що переросла у злочин.
Свого часу вони знехтували правдою про українську трагедію, яку розкрив Ґарет Джоунз. Та нині, попри усі перешкоди й політичні кульбіти у самій Україні, вона поступово торує шлях, сприяючи відродженню майже втраченої генетичної пам’яті.
 |
Ще один розворот записника (починаючи від червоної крапки, з сайту garethjones.org):
"In the Ukraine. A little later. I crossed the border from Great Russia into the Ukraine. Everywhere I talked to peasants who walked past – they all had the same story;
“There is no bread – we haven’t had bread for over 2 months – a lot are dying.” The first village had no more potatoes left and the store of буряк (beetroot) was running out.
They all said ‘the cattle is dying. Нечем кормить.
We used to feed the world now we are hungry. How can we sow when we have few horses left? How will we be able to work in the fields when we are weak from want of food? Then I caught up…"
|
Заслуги Ґарета Джоунза перед Україною та українцями з морального та інтелектуального поглядів унікальні. Він підняв завісу над нашою найжахливішою національною трагедією і однією з наймасштабніших гуманітарних катастроф у новочасній світовій історії.
Порушивши сувору офіційну заборону й ризикуючи свободою й життям, він кинув виклик більшовицькому режиму, мандруючи голодними українськими селами.
Репортажі Ґарета Джоунза були Антиутопією, створеною на основі реальних фактів. Опубліковані за його підписом в англійській, американській, німецькій та французькій пресі, вони лишаються унікальним першоджерелом історичної правди.
 |
| Одна з публікацій Джоунза у Manchester Guardian. Заголовок: "Немає хліба!" Ґарет Джоунз чує голоси голоду по всій Україні - колишній житниці Росії" |
Перші статті Джоунза частково заповнили вакуум про українську трагедію навесні 1933 року у західній пресі. І це в той час, коли гурт західних кореспондентів у Москві уклав ганебну угоду з комуністичною владою.
В обмін на інформацію про влаштований Кремлем судовий "шпигунський" процес над британськими інженерами з електротехнічної компанії Metropolitan-Vickers, вони замовчували голод в Україні, що вже перейшов у стадію Голодомору.
Нечисті на руку репортери засудили й зреклися того, хто єдиний дотримувався професійної етики й людської порядності та був оголошений за це небажаною особою в СРСР.
Вже після того, як у листопаді 1933 року президент США Франклін Д.Рузвельт встановив дипломатичні відносини з СРСР, давши індульгенцію сталінському режиму, Джоунз 1935-го року написав серію матеріалів про Голодомор для The New York American. Мабуть, вона була б не останньою, якби невдовзі після цього його життя трагічно не увірвалося.
Ґарет Джоунз, який за вдачею був правдолюбом, загинув у Маньчжурії, викрадений і розстріляний за підозрілих обставин за день до свого 30-річчя.
 |
| Джоунз у Маньчжурії, незадовго до смерті. Фото: telegraph.co.uk |
Є припущення, що він став жертвою ОДПУ-НКВС за те, що кинув виклик більшовицькому режиму. Німецька транспортна компанія Wostwag, послугами якої cкористався Джоунз, була даховою організацією НКВД- ОГПУ.
Післямова
Сповнений почуття відповідальності, Джоунз шукав Правду для себе й для суспільства. У статті "Прощавай, Росіє" він пояснює свій шлях так:
"Роками молодь у Британії була спантеличена. Здавалося, капіталістична система опинилася на краю безодні. Люди втратили роботу у кожному британському місті й селі.
Дивлячись на це, чимало хто з молодих казав: "Коїться щось не те. Можливо, слід повчитися у Радянського Союзу?". Я сам належав до тих мільйонів, які вважали, що Росія спроможна дати нам урок.
До поїздки в Росію ідеалізм більшовиків вражав мене. То була країна, керівники якої прагнули побудувати промисловість на благо робітників. З часом мала запанувати рівність, а класи зникнути. Несправедливість, притаманна капіталізму, більше не повинна була існувати. Освіта мала прийти до селян, усе мало служити інтересам мас".
Однак тональність статті різко змінюється, коли Джоунз змальовує те, що побачив в СРСР на власні очі.
"З людського погляду, - пише він, - більшовики проявили деякі чудові риси. У 1930-1931 роках багато з них продемонструвало великий ентузіазм та героїчну самопожертву.
Це – кредит. Але який дебет?
Передусім, швидке падіння рівня життя. 1930-й був поганим роком, та нині, навесні 1933-го, він здається часом процвітання. Країну переслідує голод. Певно, будівництво великих фабрик не відшкодує його.
Точиться жорстока класова війна. Це – не літературний образ, а реальна програма терору.
Класова війна призвела до нещадного знищення мільйонів людей, винних тільки у тому, що вони не робітничого походження. Її наслідком стало всевладдя ОГПУ і покарання тортурами.
Під класову боротьбу підпадає все. Придушення релігії – це не міф, а підтверджений факт, ще одна чорна мітка радянському режиму.
Лицемірство розплодилося у ширших масштабах, ніж будь-коли. Комуністи не наважуються критикувати політику партії. Хоча їм відомо про голод і про те, що п’ятирічка призвела країну до катастрофи, вони й досі говорять про славні досягнення і про підвищення рівня життя. Та ідеалізму 1930-1931 років більше не існує.
Головною спонукою став СТРАХ. Партієць боїться, що його виключать з партії. Селянин боїться померти від голоду. Робітник боїться, що втратить хлібну картку. Професор боїться звинувачень у тому, що його лекції - контрреволюційна пропаганда. Городянин боїться, що йому не видадуть паспорт. Інженер боїться звинувачень у саботажі.
Однак найбільший злочин, що його можна інкримінувати радянському режиму, - це знищення селянства. Від шести до семи мільйонів селян відправили з рідних осель у вигнання. Таку ж саму жорстокість виявлено щодо інших селян. У них відібрали землю та худобу й прирекли на становище кріпаків.
Тож який урок дає нам радянська Росія?
Держава не може існувати, спираючись на доктрину класової боротьби. Натомість ідеї особистої свободи і прав кожної людини, що панують у Британії, не такі вже й хибні. Тож їх потрібно захищати будь-якою ціною".
Ґарет Джоунз виявив інтелектуальну мужність, визнавши свої помилки й вирвавшись із полону Псевдоутопії.
Він зробив те, на що не спромоглися ліберальні інтелектуали, котрі претендували на роль провідників західного суспільства, а насправді вводили його в оману аж до часів холодної війни, в яку Сталін втягнув виморену голодоморами й репресіями маріонеткову Українську РСР.
Федір СидорукЖурналіст (Київ).
Лауреат почесної нагороди Amnesty International за внесок у боротьбу за права людини
Немає коментарів:
Дописати коментар