понеділок, 19 березня 2012 р.

Три хрести


Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста...(Мк. 8, 34). Ці євангельські слова ми чули багато разів, але чи розуміємо всю їхню глибину? Великий піст — час покаяння і час переосмислення. Ми пропонуємо до вашої уваги уривок зі «Слова про хрестоносіння» Феофана Затворника, в якому святитель розкриває значення заповіді, пояснює, що означає несення свого хреста.

Ми захоплюємося заповідями про любов і жертовність, але важко уявляємо собі, як стати на шлях виправлення, щоб урешті-решт досягнути тієї любові, про яку говорить Спаситель.

Взяти свій хрест — значить терпеливо нести важкі труди виправлення, втрат, скорботи, нещастя — всього того, що пошле нам Господь.


Господь вчинив спасіння наше хресною смертю Своєю; на Хресті розірвав Він рукописи гріхів наших; Хрестом примирив нас із Богом і Отцем; через Хрест зіслав на нас дари благодатні і всі благословення небесні. Але такий Хрест Господній у Ньому Самому. Кожен із нас стає причетним до рятівної сили його лише через свій власний хрест.
Свій власний кожного хрест, коли поєднується з Хрестом Христовим, силу і дію цього останнього переносить на нас, стає ніби каналом, через який з Хреста Христового переливається на нас «усяке добре давання та дар досконалий». З цього видно, що власні хрести кожного у ділі спасіння необхідні настільки ж, наскільки необхідний Хрест Христовий.

Хоч і нехотячи кожен несе хрест свій, і хрест здебільшого не простий, а складний, але не кожен дивиться на нього через Хрест Христовий; не кожен скеровує його на побудову спасіння свого; тому не в кожного хрест буває хрестом для спасіння. Переглянемо всі можливі хрести і розберемо: як треба нести кожний з них, щоб він був силою для спасіння.
Хрестів багато, але видів їх три: перший вид — хрести зовнішні, які складаються зі скорбот і бід, і взагалі з гіркої участі земного перебування; другий — хрести внутрішні, народжені у боротьбі з пристрастями та пожадливостями заради доброчесності; третій — хрести духовно-благодатні, накладені досконалою відданістю волі Божій.
Хрести зовнішні — найбільш складні і різноманітні хрести. Вони розкидані на всіх шляхах наших і зустрічаються майже на кожному кроці. Сюди належать: скорботи, біди, нещастя, хвороби, втрати близьких, невдачі на службі, всякі шкоди і збитки, сімейні неприємності, несприятливість зовнішніх стосунків, кривди, образи, наклепи і взагалі доля земна, у кожного більш чи менш нелегка. У кого немає якого-небудь з цих хрестів? І не бути не може. Не позбавляє від них ні вельможність, ні статки, ні слава і ніяка велич земна. Вони зрослися з земним перебуванням нашим із тої хвилини, коли замкнувся рай земний, і не відступлять від нього доти, доки не відчиниться рай небесний. Нащо так влаштував Господь, що на землі нікого нема без болю та прикростей? Для того, щоб не забула людина, що вона вигнанець, і щоб жила на землі не як родич у ріднім краю, а як подорожній і прибулець у країні чужій, і шукала повернення на істинну батьківщину свою.
Але навіщо, — скажеш, — у мене більше, а в іншого менше? Нащо мене гнітять біди, а комусь майже в усьому щастя? Я роздираюсь від скорботи, а хтось втішається? Вже якщо це спільна доля, то всім без винятку її б і роздавати. — Та ж вона і роздається. Придивись, і побачиш. Тобі сьогодні важко, а іншому вчора було, чи завтра буде важко; нині ж йому відпочити дозволяє Господь. Нащо дивишся на години і дні? Дивись на все життя, від початку до кінця, і побачиш, що всім буває важко, і дуже важко. Знайди, хто святкує ціле життя? Самі царі нерідко не сплять ночі від туги серця. Тобі важко тепер, а раніше хіба не бачив ти днів утіхи? Бог дасть, і ще побачиш. Потерпи ж!
Тобі важко. Але хіба це випадковість безпричинна? Схили трохи голову твою і згадай, що є Господь, який по-батьківськи піклується про тебе і не спускає з тебе ока. Якщо трапилося з тобою лихо, то лише з Його згоди і волі. Ніхто, лише Він послав його тобі. А Він достеменно знає, що, кому, коли і як послати; і коли посилає, то лише на користь тому, кому посилає. Тож озирнись, і побачиш добрі наміри Божі щодо тебе в твоїй скорботі. Чи гріх якийсь хоче очистити Господь, чи від гріховної справи відвести, чи прикрити меншим горем від більшого, чи нагоду тобі дати — терпіння і вірність Господу показати, щоб на тобі потім виявити і славу милосердя Свого. Щось із цього, звичайно, пасує тобі. Віднайди ж, що саме, і приклади його до рани своєї, як пластир, і вгамується пекучість її. Якщо, зрештою, й не побачиш ясно, що саме хоче дарувати тобі Бог через лихо, яке спіткало тебе, загальну нерозмірковуючу віру підніми в серці своєму, що все від Господа і все, що йде від Господа, на добро нам; і втовкмачуй збентеженій душі: так Бог хоче. Терпи! Кого карає Він, той у Нього як син! Найбільше ж зосередь увагу на твоєму моральному стані і відповідній вічній участі. Якщо ти грішний, — а звичайно ж, грішний, — то радій, що прийшов вогонь скорботи і попалить гріхи твої. Ти все дивишся на горе з землі. А ти перенесися в інше життя. Постань на суді. Поглянь на вогонь вічний, уготований за гріхи. І звідти подивись на своє горе. Говори сам до себе: за гріхи мої послані мені такі удари, і дякуй Господу, що доброта Його до покаяння тебе веде.
Чи багато і чи важко все це? А між тим, такі роздуми й почуття — це нитки, якими хрест наш зв’язується з Хрестом Христовим, і з нього витікають рятівні для нас сили. Без них же хрест залишається на нас і гнітить нас, а спасіння не має, будучи роз’єднаним з Хрестом Христовим.
Хрести внутрішні зустрічаються нам під час боротьби з пристрастями й пожадливостями. Святий апостол каже: А ті, що є Ісусові Христові, — вони розп’яли тіло з його пристрастями та пожадливостями. (Гал 5:24). Розп’яли? Виходить, був хрест, на якому в них розп’яті ці пристрасті та пожадливості. Який же це хрест? Боротьба з ними. Розп’ясти пристрасті значить знесилити їх, придушити, викоренити. Поборе людина пристрасть якусь кілька разів, знесилить її; поборе ще кілька, придушить; ще поборе, і зовсім викорінить, з поміччю Божою. Оскільки ця боротьба важка, скорботна і болюча, то вона воістину хрест, воздвижений всередині нас. У того, хто бореться з пристрастями, часом наче руки прибиваються, терновий вінок на голову надягається, серце живе проколюється. Так йому буває важко і боляче.
Яка ж пристрасть не болюча? Гнів палить; заздрість сушить; хтивість розслабляє; скупість їсти і спати не дає; гордість ображена вбивчо гризе серце; і будь-яка інша пристрасть: ненависть, підозрілість, сварливість, людиноугодництво, пожадливість до речей і осіб — свою приносить нам муку; отож жити у пристрастях те саме, що ходити по ножах чи вугіллю босими ногами, або бути у стані людини, в якої змії ссуть серце. Страждає хтось у пристрасті, і все ж задовольняє її. Бачить, що задоволенням більше і більше собі завдає зла, і все одно задовольняє. Лестощі й обман у чому? В тому, що пристрасть за задоволення себе обіцяє гори радості, а боротьба з нею нічого не обіцяє. Але ж скільки вже разів було випробувано, що задоволення пристрасті приносить не щастя і спокій, а муку і нудьгу. Вона багато обіцяє, але нічого не дає; а боротьба нічого не обіцяє, а все дає. Якщо не випробував цього, випробуй і побачиш. Але горе наше, що випробовувати ніяк не зберемося з силами. Причина того — саможаління. Саможаління — це найбільш облесливий наш зрадник і ворог. Відкинемо саможаління і виплекаємо ревність до самовтомлення. Бракує сили почати? Молись. Господь пошле. Оточи себе роздумами про небезпеку перебування у пристрастях, і поженеш себе тим із темряви їх до світла свободи від них.
Залишилось ще пояснити вам третій вид хреста, рятівного для нас, хрест відданості волі Божій. Скажу й про нього кілька слів.
На хрест цей підносяться вже найдовершеніші християни.
Очистив ти себе від пристрастей: принеси ж тепер себе чистого Богові в жертву чисту і непорочну, яка одна й належить Йому Пречистому. Подивись на Голгофу. Там хрест розсудливого розбійника є хрестом очищення себе від пристрастей, а Хрест Господній є хрестом жертви чистої і непорочної. І саме вона є плодом відданості волі Божій — беззаперечній, повній, безповоротній. Хто возніс на Хрест Спасителя нашого? Ця відданість. У саду Гетсиманському молився Господь наш Ісус Христос, нехай обмине ця чаша; але вирішальне слово про це промовив так:Та проте, не як Я хочу, а як Ти (Мт. 26, 39).
Багато хто вважає, що християнство — те ж, що й інші види життя; а воно не те. Зачинається воно з покаяння, достигає боротьбою з пристрастями, закінчується через співрозп’яття Христу чистої внутрішньої людини, зануренням у Богові.

Немає коментарів:

Дописати коментар