вівторок, 6 березня 2012 р.

8 Березня: небезпечні міфологеми навколо «дня весни і кохання»


«Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя». Ці слова класика згадуються щороку, як тільки починає насуватися черговий «червоний день календаря», особливо популярний у добу «розвинутого брежнєвізму», - Восьме березня, Міжнародний жіночий день, у просторіччі – «свято весни і кохання». Адже щороку наближення цього свята супроводжується цілою зливою коментарів, у яких поєднуються відверті нісенітниці з іноді більше, іноді менше завуальованими ксенофобією та чорносотенством. І що особливо прикро – автори таких коментарів зазвичай вважають себе справжніми християнами та щирими патріотами. Немає особливої різниці між вірними тієї чи іншої православної Церкви та греко-католиками: стилістика спільна. І глупство та ворожість до «підступних сил» - також спільні.


Щоправда – і це варто одразу підкреслити – йдеться про вельми специфічних адептів християнства. Як на сході і півдні, так і на заході і в центрі України.

І мова далеко не тільки про публіку неосвічену; кілька років тому довелося мені бути на Радіо «Ера» в прямому ефірі, присвяченому ідейним витокам та практичним підвалинам емансипації жіноцтва у Західній Європі і Російській імперії наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, разом із доволі відомим істориком, котрий спеціалізується саме на цьому періоді. Перед мікрофоном він був просто млявим й невиразним, але коли прямий ефір вимикався – на новини чи на рекламу – тут історик себе показував у всій красі. Якщо стисло, то його позиція була такою: революційний рух у Російській імперії – це наслідок підступної єврейської діяльності. І не тільки в Російській імперії, а й у всій Європі. Тож і 8 Березня – це Пурім, юдейське свято, нав’язане свого часу юдейками-революціонерками християнам.


Щоб закінчити цей сюжет, зазначу – знаний історик з піною у рота доводив, що юдеї користуються виключно сонячним календарем в обчисленні дат релігійних свят, і всі ці свята жорстко прив’язані до певних дат…

Що ж уже говорити про не таку розкішно дипломовану публіку? От одна західноукраїнська газета провела на вулицях опитування, і якась пані Емілія 70-ти років говорить з приводу 8-го Березня: «То не наше свято, тому нема чого його святкувати. Клара Цеткін зробила його в день свого народження, і всі повинні його святкувати. Я ніколи не святкувала 8 Березня, та й вже не буду». Київський студент написав в Інтернет-виданні свого інституту дещо інше: «А вся історія починається в далекому 1910 році, коли член соціал-демократичної партії Німеччини комуністка Клара Цеткін на Міжнародній Конференції жінок в Копенгагені запропонувала щорічно 8 березня святкувати міжнародний день жінок. Існують дві версії, чому саме на цю дату пав вибір великої феміністки. Одні джерела стверджують, що це пов’язано з демонстраціями 1857 року в Нью-Йорку, коли американські текстильниці вийшли на вулиці, протестуючи проти низьких заробітків та поганих умов праці... Проте інші джерела з не меншою наполегливістю переконують нас в тому, що Клара Цеткін запропонувала цю дату на честь єврейського свята Пурім, який у 1910 році як раз припадав на 8 березня. А, як відомо, за національністю Цеткін належала саме до єврейського народу».

Видання однієї дуже патріотичної української партії підійшло до питання з іншого боку: «8 березня 1857 року кілька сотень робітниць текстильних та взуттєвих фабрик Нью-Йорка провели страйк, вимагаючи 10-годинного робочого дня, поліпшення умов праці й однакової з чоловіками заробітної платні… На честь цих подій на міжнародній конференції жінок-соціалісток у Копенгагені 1910 року Клара Цеткін та Роза Люксембург і призначили «жіноче» свято. Проте допитливі історики з’ясували, що 8 березня 1857 була... неділя. Погодьтеся, не найліпший день для страйку».

Інше ж, не менш патріотичне, але безпартійне видання продублювало версію історика, з яким мені довелося бути в прямому ефірі: «Уже ні для кого не секрет, що лідерів революційних рухів єднали не тільки вірність ідеям Інтернаціоналу, комунізму та іншим «ізмам», а й те, що переважна більшість їх належала до однієї етнічної групи. Саме вихідці з єврейського народу стояли на чолі усіх революційних переворотів початку ХХ ст. Тому й не дивно, що Клара Цеткін (єврейка), виконуючи завдання партії – придумати жіноче свято, згадала про героїню єврейського народу – Естер, якій присвячено щорічне єврейське свято – Пурім (євреї називають його «наше Благовіщення»). Його відзначають між 20 лютого і 25 березня (день святкування змінюється відповідно до місячного календаря — як і день святкування православної Пасхи). Можливо, того року, коли було вирішено відзначати Міжнародний жіночий день, Пурім випав на 8 березня. Зрозуміло, якби змінювали дату свята щороку, то було б надто помітно, що святкується саме Пурім. Тому святкування дня жінки-революціонерки вирішили максимально приблизити, але все ж таки відділити від Пуріма. І зупинилися на 8 березня».

До цього всього в Інтернеті інколи додавалося і додається ще одне: мовляв, перша жіноча маніфестація 8 березня 1910 року, організована Кларою Цеткін та Розою Люксембург, складалася з берлінських, ясна річ, дібраних за етнічною ознакою, повій…

Висновок з усіх цих писань дуже простий: справжнім українцям (слов’янам, православним – тут можливі варіанти) негоже відзначати Восьме Березня.

…Я навмисно поки що не занурювався у російський сегмент Інтернету та у російську пресу, щоб показати: проблема наразі є українською. Хоча витоки деяких сюжетів, видається, все ж треба шукати у Білокам’яній. У які часи? Сказати важно. Але, принаймні, десятиліття тому вагоме слово було сказане популярним серед певної публіки російським богословом.

«Вот только недавно позволили мы себе заметить, что роднили этих корифеев и героев не только принадлежность к партии революции и преданность идеям Интернационала. Еще у них было этническое родство. Интернационал, как оказалось, был на редкость мононационален. Что ж, сегодня это факт, без которого невозможен серьезный разговор об истории революционного движения в Европе рубежа XIX-XX веков. Именно выходцы из еврейского народа подняли мир на борьбу с "миром насилья" и призвали разрушить его "до основанья".

Вспомнив это обстоятельство, попробуем вжиться в мир этих людей. Представьте себя на месте, скажем, Клары Цеткин. Вам пришла в голову замечательная идея создать женский революционный отряд, использовать женскую энергию для борьбы с "эксплуататорами". И для консолидации и пропаганды этого движения вам нужен символический день, который был бы днем Женщины-Революционерки. Какому дню придать такое значение?

Революция, как известно, живет религиозным пафосом, она сама есть миф, а для мифа характерно мышление прецедентами. Нынешнее действие должно воспроизводить некоторый образец, архетип, впервые явленный миру в мифологически насыщенное "время оно". Надо подражать образцу. И мифотворческий инстинкт революции требует поставить вопрос так: Были ли в истории женщины, которые поднимали народ на борьбу с тиранией и добивались успеха?

Немец, француз, англичанин при такой постановке вопроса сразу вспомнили бы Жанну д'Арк. Но Клара Цеткин – еврейка. И для нее вполне естественны ассоциации с историей ее родного народа. И в этой истории была такая фигура – Эсфирь.

Много веков назад она спасла свой народ от тирана. Память о тех событиях сохранилась в веках. И не только на страницах Библии. Эсфири посвящен ежегодный и самый веселый праздник еврейского народа – праздник Пурим. И празднуется он как раз на переломе от зимы к весне (у иудеев сохраняется лунный календарь, и потому время празднования Пурима скользит по отношению к нашему солнечному календарю почти так же, как скользит по отношению к нему время празднования православной Пасхи). Возможно, в тот год, когда было принято решение начать праздновать "Международный женский день", праздник Пурима пришелся на 8 марта.

Менять каждый год дату праздника Революционерки было бы и неудобно, и слишком откровенно: слишком уж было бы заметно, что празднуется всего лишь Пурим. И потому празднование Женщины-разрушительницы было решено отделить от праздника Пурима, зафиксировать, и ежегодно 8 марта, независимо от лунных циклов, призывать все народы земли прославлять Женщину-Воительницу. Прославлять Эсфирь. То есть – поздравлять с Пуримом (пусть даже и не сознавая этого).

Этот замысел был бы всего лишь остроумен, если бы праздник Пурим был обычным праздником вроде Дня Жатвы или Новолетия. Но Пурим слишком уникален. Пожалуй, ни у одного из современных народов нет праздника, посвященного такого рода событию...

У Интернационала и цели были интернациональные, планетарные. Им было, что сказать всем народам. Пурим – праздник избиения врагов… События Пурима напоминают, как именно надлежит поступать с врагами. В этом и состоит чудовищность этого "веселого праздника": из поколения в поколение он воспроизводит модель обращения с теми, кого евреи однажды сочтут своим врагом».

Ну, і висновок: «Так что христианам отмечать праздник Пурим, пусть даже под другим названием, не приличествует».

Якщо хтось іще не упізнав стиль, то називаю ім’я – Андрій Кураєв.

А цитата така велика, бо ж ніхто інший не зібрав воєдино весь комплект фактологічних нісенітниць і чорносотенних ідеологем. Таких – часом вельми популярних – персонажів совєтського і постсовєтського соціокультурного простору Олександр Солженицин охарактеризував свого часу дуже містким і точним словом – «образованщина». Надуті щоки, авторитетний голос, чітко сформульовані риторичні звороти – а насправді не просто пустка, а суспільно небезпечна фальш.

Інші історіософські «ідеї» Кураєва варті спеціального розгляду, зараз же варто зосередитися на сказаному ним з приводу 8 Березня і пов’язаної з цим «єврейської змови» проти православних християн і всього світу.

Почнімо із «мононаціонального» Другого Інтернаціоналу. Фрідріх Енгельс, його засновник – німець, Георгій Плеханов – російський дворянин, Поль Лафарг – син французького плантатора, Франц Мерінг – син відставного прусського військового. Карл Реннер (Австро-Угорщина) – син фермера-чеха, ну, і звичайно ж, Беніто Муссоліні, яскравий молодий і впливовий італійський соціаліст... Список можна продовжувати, хоча, звичайно, були й такі персонажі, як Едуард Бернштейн – але, як на лихо, противник революції і прихильник еволюційного переростання капіталізму в соціалізм.

Ба більше: Володимир Ульянов-Ленін, якому часто пригадують його дідуся по матері – вихреста з України Олександра Бланка, навіть за божевільними нацистськими Нюрнберзькими законами мав би права фольксдойча...

Із Кларою Цеткін ще смішніше: адже «Цеткін» – прізвище першого чоловіка лідерки німецьких соціалісток, російського народовольця одесита Осипа Цеткіна, котрий утік до Німеччини від царської охранки. А народилася Клара у сім’ї саксонського сільського вчителя Ґотфріда Ейснера, який, окрім інших предметів, викладав ще й закон Божий і був органістом кірхи селища Відерау. Клара у дитинстві йому допомагала і непогано оволоділа цим складним інструментом. Коли вона, уже немолода політична діячка, відвідала рідні місця, то попросила відкрити їй кірху і годину просиділа на самоті за органом. Ось такими були її справжні дитячі спогади і «поклик крові»…

Але Клара Цеткін справді була причетна до виникнення свята революційних жінок. Воно було проголошене 1910 року в Копенгагені на 2-й Міжнародній конференції жінок-соціалісток, головою якої була Цеткін. Проте не з її ініціативи. І не з ініціативи Рози Люксембург. Пропозицію внесла інша німецька соціалістка-феміністка Лені Ґрюнберг. Теж, між іншим, «істинна арійка» в певній термінології… Але конкретну дату того року взагалі не встановили: вперше його відзначили наступного, 1911 року, але 19 березня, прив’язавши було до дня перемоги німецьких робітників у барикадних боях далекого 1848 року. Отже не було ані маніфестації німецьких повій 8 березня 1910 року, ані прив’язки до американського страйку, ані «дня народження Клари Цеткін» (навіть з Української радянської енциклопедії легко дізнатися: ця соціалістка-феміністка з’явилася на світ 5 липня 1857 року).

До 1914 року у різних країнах Європи день боротьби жінок-трудящих за рівні права його відзначали у різні дні березня – відповідно до політичних і культурних особливостей тих держав. Це було зовсім не «свято весни і кохання», як зараз, а суто політичне дійство, яке часом супроводжувалося бурхливими зіткненнями соціалісток-феміністок із поліцією й військами. І тільки напередодні Першої світової війни з’явилася дата 8 березня. До речі: як вдалося дізнатися у фахівця з юдаїки, Пурім того – 1914-го – року відзначали 12 березня, а 1910 року – 7 березня…

На цьому варто закінчити сюжет із «єврейською змовою». Втім, як на мене, нічого страшного у належності Клари Цеткін до юдеїв, якби це було правдою, не було б, як і в запозиченнях, що їх постійно робив революційний рух з біблійної символіки, і не тільки з неї. Страшними є невігластво, тупість і чорносотенство цілої когорти «суперпатріотів» та «суперхристиян». Таких, як-от якийсь юзер «Сенека», котрий картав іншого юзера за те, що той, мовляв, «з жидами Пурім святкував» – бо дарував 8 березня квіти своїй мамі.

А тепер про інший популярний сюжет: мовляв, це суто комуністичне свято, яке не має сенсу відзначати сьогодні українцям й українкам.

Насправді Восьме березня народилося як свято жінок-феміністок (Клара Цеткін у своїх брошурах і статтях неодноразово вживала саме цей термін). А те, що фемінізм у ті часи був переважно соціалістичного спрямування, так це реальність, зумовлена викликами часу. Адже йшлося про одночасне здобуття як політичних (участь у виборах), так і соціальних (8-годинний робочий день, оплачувана відпустка по вагітності, рівна зарплата з чоловіками) прав працюючих жінок. «У кожній країні соціалістки щорічно проводять Жіночий день, який слугує для агітації за надання жінкам виборчого права... Цьому дневі слід надати статус міжнародного». І названий цей день у 1910 році був із щиро німецькою ґрунтовністю: «День міжнародної солідарності жінок у боротьбі за економічне, політичне й соціальне рівноправ’я».

А більшовики у ті часи були маргінальною течією світового соціалістичного руху, до того ж розколотою на фракції Леніна, Богданова і Троцького. Тому участі у заснуванні свята вони не брали – їм було не до жіночих проблем. І тільки після жовтневого перевороту більшовики спробували приватизувати 8 Березня – так само, як і 1 Травня. Проте українські соціалістки, скажімо, відзначали у Львові Міжнародний жіночий день ще 1911 року – коли там не було жодного більшовика, ані російського, ані місцевого.

Власне, як на мене, чільна проблема тут не в тому, до чого саме «прив’язане» свято Восьмого березня, у тому числі навіть – чи «прив’язане» воно до Пуріму. Справа в іншому: невже кричуще невігластво і відверте чорносотенство – це питома ознака бодай частини української громади?

...А щодо того, чи варто відзначати визнане, до речі, ООН 8 Березня – то це справа переконань кожного. Тільки за всіх обставин варто пам’ятати його справжній зміст і назву: День міжнародної солідарності жінок у боротьбі за економічне, політичне й соціальне рівноправ’я. Навіть коли у вашому колі святкують «день весни і кохання». Бо ж є чимало країн, де це свято досі під забороною: торік, скажімо, в революційному Єгипті кількасот жінок, котрі вийшли на майдан Тахрір, були жорстоко побиті радикальними ісламістами – за співчутливої пасивності поліції. І таке діється не лише в цій країні…

Сергій Грабовський

Немає коментарів:

Дописати коментар