середа, 8 лютого 2012 р.

Найстрашніше число. Роздуми над книгою Одкровення


Апостол Иоанн Богослов и Прохор на Патмосе. Икона, XV векРоздуми над книгою Одкровення

З усього Нового Завіту Апокаліпсис, або книга Одкровення, святого апостола Іоанна Богослова, мабуть, є найбільш складною для розуміння нашого сучасника. Навряд чи можливо вирішити численні загадки Апокаліпсиса, проте варто спробувати спростувати хоча б деякі помилкові твердження, пов’язані з неправильним розумінням різних місць цієї містичної книги.

Одним із найбільш таємничих місць книги Одкровення є 18-й вірш13-го розділу. В усі часи він був лідером за кількістю трактувань і тлумачень; його й сьогодні намагаються прикласти до сучасних реалій.
Ось ці рядки: Тут мудрість. Хто має розуміння, нехай злічить число звіра, бо це число людське; число його шістсот шістдесят шість (Одкр.13, 18).

Не секрет, що людство давно й міцно пов’язує три шістки з чортовинням, сатанізмом. Існують доволі переконливі богословські аргументи на користь того, що саме 666 — це і є символ Антихриста. Зміцненню такої думки чимало посприяли деякі музичні групи. Ось характерна ілюстрація: в одному з кліпів групи «Iron maiden» ці рядки Одкровення звучать, немов із самого пекла, на тлі нічного монастирського цвинтаря, по якому між могильними хрестами блукає звіроподібне чудовисько…
«Шісток» бояться, перед ними тремтять, їх уникають. Страх перед містикою цього числівника підштовхнув у 2000 р. до зміни нумерації потяга № 666 Луганськ — Сімферополь на № 242. Не так давно ми були свідками паніки серед деяких груп населення, коли мав настати день 6 червня 2006 року — адже це 06.06.06! Сумно, що велика кількість прицерковних і навіть антицерковних учень спекулюють на «затемненості» цього фрагмента Апокаліпсиса для більшості наших сучасників, у тому числі, християн.
Одним із найцікавіших відкриттів у цьому питанні стало виявлення найбільш раннього папірусного фрагменту книги Апокаліпсис, який датується кінцем ІІІ — початком ІУ століття. У науці цей фрагмент одержав сигл Р 115 о Р.Оху LXVI 4499. Цей унікальний папірус, знайдений під час розкопок у єгипетському місті Оксиринх, містить легендарний числівник 18-го вірша 13-го розділу книги Одкровення. Дивовижно, що «число звіра» в цьому стародавньому фрагменті передано грецькими літерами χιϛ´(χ — 600, ι — 10, ϛ — 6), що в сумі дорівнює — 616, а не звичному 666.
Фрагмент рукописи, содержащей числительное 616
Ще священномученику Іринею Ліонському було відомо, що поміж списків Апокаліпсиса, які ходили серед його сучасників, були такі, де під «числом звіра» стояло 616. Сам святий Іриней вважав це помилкою переписувачів, проте для нас важливим є підтвердження того факту, що на той час (ІІ ст.) існували списки Апокаліпсиса з числівником «616». Окрім того, цитуючи книгу Одкровення, західний богослов Цезарій з Арля (VІ ст.) також згадує число 616.
Звідки ж з’явилося число 666, яке й закріпилося офіційно в каноні книг Нового Завіту?
Безперечно, 18-й вірш необхідно розглядати не лише в контексті13-го розділу, але в контексті всього Апокаліпсиса, ні в якому випадку не вириваючи його. Для глибшого осмислення цього вірша запропонуємо звернутися до іншого фрагмента книги Одкровення — розділу 17: І прийшов один із семи ангелів, що мають сім чаш, і говорив зо мною, кажучи: Підійди, я покажу тобі засудження великої розпусниці, що сидить над багатьма водами (Одкр.17, 1). Перше питання, що виникає при читанні цього вірша, пов’язане з образом «великої розпусниці, що сидить над багатьма водами». Що мав на увазі Іоанн Богослов?
І сказав мені Ангел: Чому ти дивуєшся? Я повідаю тобі таємницю цієї жінки й звіра, що носить її, і має сім голів та десять рогів. Звір, котрого ти бачив, був, і нема його, і вийде з безодні, і піде на погибель; і здивуються ті, що живуть на землі, імена котрих не вписані в книгу життя від заснування світу, бачачи, що звір був, і нема його, і з’явиться (Одкр. 17, 7–8). Друге питання викликає образ «звіра», який має знову «з’явитися», за словом апостола Іоанна.
Сам Іоанн Богослов, аби не залишити читача збентеженим, намагається допомогти зрозуміти, про що він насправді говорить, але робить це також за допомогою алегорій. Тут розум, що має він мудрість. Сім голів це сім гір, що на них сидить жінка. І сім царів, п’ять їх упало, один є, другий іще не прийшов, а як прийде, то мусить він трохи пробути. І звір, котрий був, і котрого нема, є восьмий, і з числа семи, і піде на погибель(Одкр. 17, 9–11).
Безумовно, сучасному читачеві дуже важко інтерпретувати образи книги Одкровення, але чимало її символів читалося сучасниками св. Іоанна Богослова без труднощів. Сьогодні ми можемо зрозуміти їх, лише звернувшись до біблійної традиції та символіки.
Певно, «жінка» і «сім гір», на яких вона сидить — це образ Вічного міста — Рима. І сьогодні ідіома «місто на семи пагорбах» застосовується тільки до Вічного міста. Неодноразово Іоанн Богослов називає це місто Вавилоном — Великий Вавилон, мати розпусти й гидоти землі(Одкр. 17, 5). Побожних сучасників апостола Рим вражав розбещеністю звичаїв і сприймався ними як новий Вавилон. Образ розпусниці — образ жіночого роду, був підібраний недаремно. У давньоєврейській мові назви міст, як і сам іменник «місто», належать до жіночого роду (у латині Рим — Roma — також жіночого роду). Хоча Апокаліпсис написаний грецькою мовою, очевидно, подібні «семітизми» підкреслюють єврейське походження автора. Тому «Вавилон», «сім гір», «багатьма водами», за якими читач міг упізнати Середземне море, — усі ці образи вказували читачеві на Рим.
Що стосується образу апокаліптичного «звіра», з вищенаведеного фрагмента виходить, що «звір» знаходиться в числі «семи царів» і водночас є «восьмим». На перший погляд, якась безладна плутанина. Поки що ми можемо лише припустити, що в автора Апокаліпсиса були особливі причини для таких алегорій.
Отже, мабуть, Іоанн Богослов справді говорив про сучасний йому Рим — Рим І ст. по Р. Х. Для  успіху подальшого тлумачення нам необхідний невеликий екскурс у римську історію того часу.
Починаючи з V ст. до Р.Х. невеличке село Рим на березі річки Тибр поступово перетворилося на світову державу, достатньо могутню, аби витіснити грецьке панування. Розпочате в ІІ ст. до Р.Х. стрімке просування на Схід (Македонія, Сирія, Єгипет) викликало внутрішню кризу. Громадянські війни спустошували цілі регіони. Республіканський уряд був уже не спроможний згладжувати соціальну нерівність між жителями міст і селянами, міськими і сільськими районами. Юлій Цезар (100–44 рр. до Р.Х.) підпорядкував собі сенат з 600 сенаторами і спробував провести реформи. Підкоривши Галлію, він прагнув зміцнити самосвідомість громадян Римської імперії.
Октавиан Август
У боротьбі за спадок Цезаря в 31 р. до Р.Х. перемогу одержав його прийомний син і спадкоємець Октавіан. Те, що вже на четвертому році правління йому присвоїли титул Август («священний»), говорить про його високий авторитет, який опирався не лише на силу. Август використовував свій авторитет для утвердження власної імператорської влади. Він не розпустив Сенат, але, як імператор, став головнокомандувачем усією римською армією, претендував на управління всіма провінціями, деякі з них були підпорядковані особисто йому, що дозволяло контролювати всі їхні фінанси. Заради внутрішнього миру в державі (який увійшов в історію як «Pax Romana») Август усе ж надав провінціям, які ще недавно були підлеглими, відносну свободу. Міста одержали право на самоуправління. Склад провінційних рад з місцевих громадян забезпечував їхню самостійність, яку не могли ліквідувати римські намісники (легати, проконсули або прокуратори).
У сфері культури Римська імперія сприймає еллінізм. «Koine» — спрощена форма грецької мови, поширена в східній частині імперії, забезпечує багатство думки навіть у віддалених районах. І в самому Римі до ІІІ ст. окрім латини говорять і грецькою.
Від Атлантики до Євфрату, від Дунаю до африканської пустелі Август запроваджував у життя давній римський ідеал єдиної держави, яка вирізнялася різноманітністю рас і народів, культур і релігійних груп. Символом цієї єдності є імператор, котрий, як верховний понтифекс, не лише представляє державу та армію, але й очолює римський язичницький культ. До сходження на престол Октавіана Августа офіційно Рим вимагав від своїх громадян божественного вшанування лише померлих імператорів (наприклад, обожнювання їхніх статуй). Але з того часу, як Верховним жерцем став Август, імператорам мали віддавати шану ще за життя.
Проте розширення Римської імперії виявилося не тільки територіальним. Для того, щоб зберегти мир, Рим мав інтегрувати, окрім різних рас і народів, численні далекі йому культи. Доти, доки чужі культи не заважали римському порядку, держава до них ставилася терпимо. Лише в тому випадку, якщо культ починав становити для влади загрозу, вона давала знати про себе усією силою своїх законів. Наприклад, у 186 р. до Р.Х. 7000 звинувачених у містичних вакханаліях були страчені, оскільки таємно влаштовували оргії та бенкети. У цьому процесі виявився сам принцип римської державної політики: терпимості до віросповідань протиставлена твердість стосовно тих, хто підриває римську моральність в ім’я культу, порушує громадський порядок або здійснює злочини.
Християни, нова релігійна меншість, сповідували істину «Богу — Боже, кесарю — кесареве». Але, оскільки в Римі «кесаревим» було все (або майже все), християни зразу були оголошені поза законом і автоматично зараховані до державних злочинців. «Pax Romana» тримався на двох стовпах — грецькій логіці й римському праві. Християни принесли до Риму традицію, яка, з точки зору логіки, була безглуздям, а з точки зору права — злочином. Точніше кажучи, християн засуджували не за їхню віру, а за те, що вони не хотіли визнати і, нарівні з усіма підданими Римської імперії, вшановувати божественну сутність імператора.
Так і не зрозумів Рим слова Христа Спасителя: «Царство Моє не від світу цього». Царство може бути лиш одне — римського імператора! А боги, як і люди, повинні служити йому. Залізний порядок, що не знає винятків: «Хто не з нами, той проти нас!»
Так християнство і почало свій шлях в історії — в атмосфері презирства і переслідувань. У такій атмосфері писалася й книга Одкровення.
Вернімося до оповіді Апокаліпсиса. Як ми пам’ятаємо, автор Одкровення згадав про сімох осіб Риму, що царювали. І якщо послідовно їх перерахувати, згідно з римською хронологією, вийде такий список:
1.Гай Юлій Цезар Октавіан Август (16 січня 27 р. до Р.Х. — 19 серпня 14 р.).
2.Тиберій Юлій Цезар Август (19 серпня 14 р. — 16 березня 37 р.).
3.Гай Юлій Цезар Август Германік (Калігула) (18 березня 37 р. — 24 січня 41 р.).
4.Тиберій Клавдій Цезар Август Германік (24 січня 41 р. — 13 жовтня 54 р.).
5.Нерон Клавдій Цезар Август Германік (13 жовтня 54 р. — 9 червня 68 р.).
6.Сервій Сульпіций Гальба Цезар Август (9 червня 68 р. — 15 січня 69 р.).
7.Марк Сальвій Отон (15 січня 69 р. — 16 квітня 69 р.).

На цьому місці справді необхідно зосередитись. Тут розум, що має він мудрість. Сім голів — це сім гір, що на них сидить жінка. І сім царів, п’ять їх упало, один є, другий іще не прийшов, а як прийде, то мусить він трохи пробути. І звір, котрий був, і котрого нема, є восьмий, і з числа семи, і піде на погибель(Одкр.17. 9–11).
Згідно із цим уривком, п’ятьох царів-імператорів уже немає серед живих, «один є» — певно, це Гальба, якого після самогубства Нерона Сенат проголосив імператором. Повідомлення про обрання імператором застало Гальбу в Іспанії, де він перебував з 60 р. як легат Римського престолу. Прийнявши титул Цезаря, він подається до Рима. Як тільки іспанські легіони в червні 68 р. проголосили Гальбу імператором, Отон (майбутній наступник) першим із намісників підтримав обрання Гальби, але невдовзі саме Отон вже був на чолі змови, яку підтримали солдати преторіанського табору. 15 січня 69 р. імператор Гальба був страчений преторіанцями на римському форумі. Незадовго до цього легіони, що перебували в Германії, проголосили свого імператора — Вітеллія. Це нове обрання негайно підтримали війська в Галлії, Британії та Іспанії. Але в Римі імператором був проголошений Отон, на вірність якому присягнули легіони Іллірії, Сирії, Іудеї, Єгипту. Громадянська війна була неминучою.
Ми можемо припустити, що книга Одкровення була завершена в 68 р., коли на римському престолі ще був імператор Гальба — один є, оскільки автор Апокаліпсиса не міг передбачити його страту на початку 69 р., хоча вже мав інформацію про те, що Отон готує змову — другий іще не прийшов.
І як прийде, то мусить він трохи пробути — якщо це мовлено про Отона, звідки така впевненість у тому, що він не довго перебуватиме на престолі? Дійсно, Отон, після страти Гальби прийнявши владу імператора, був на престолі всього 4 місяці: дізнавшись про поразку вірних йому легіонів у війні з Вітелієм, він покінчив життя самогубством. Мабуть, впевненість у нетривалості правління змовника Отона підтримувалася іншою інформацією:
І звір, котрий був, і котрого нема, є восьмий, і з числа семи, і піде на погибель Саме восьмий, і з числа семибув, на думку автора Апокаліпсиса, загрозою для Отона. Св. Іоанн Богослов загадково називає його «звіром» і не менш загадково повідомляє про нього, що він той, котрий був, і котрого нема. Кого мав на увазі св. Іоанн Богослов, називаючи «звіром», і навіщо стільки конспірації?
Влітку 64 р. у червні Рим був знищений катастрофічною пожежею. Три з чотирнадцяти районів міста вигоріли вщент. Сім серйозно постраждали, і лише чотирьох вогонь не торкнувся. Тисячі громадян Рима при цьому загинули, не в змозі вирватися з пастки вузьких вуличок з багатоквартирними будинками, коли вогонь знищував дерев’яні перекриття. Десятки тисяч безпритульних і знедолених людей опинилися на вулицях Рима з тими пожитками, які вони встигли винести з вогню.

Г. Семирадский. Светочи христианства (Факелы Нерона)
Із цього часу і до самого кінця правління імператора Нерона протягом чотирьох років Рим являв собою гігантський будівельний майданчик. Усюди ходили чутки про підпал. Казали й про те, що підпал улаштований для того, аби прокласти парки. І дійсно, дуже швидко на згарищах знищених районів почали споруджувати палаци. По Риму все більше ширилися чутки, що підпал був навмисним, що в будівлі кидали факели солдати і що тим, хто намагався їм завадити, погрожували; що пожежа навіть на певний час згасла, але її розпалили знову.
Рим ремствував — і становище міської влади робилося загрозливим.
Владі необхідно було терміново обрати «цапа-відбувайла», якого можна було б звинуватити в підпалі. Жертвою було обрано нечисленну релігійну секту, більшу частину якої становили чужоземці, бідні й безправні люди. Це була дивна, на думку більшості римлян, секта, що приховувала свій культ і сповідувала віру в Страченого за наказом римського намісника в Іудеї Злочинця. Не маючи в римському суспільстві заступництва, християни чудово підходили на роль жертви. Ось що пише з цього приводу римський історик Тацит: «Аби покласти край чуткам, Нерон підставив винних і піддав найвишуканішим катуванням тих, кого чернь ненавиділа за їхню недостойну поведінку й називала християнами… Страчували їх з ганьбою: вдягали в шкури звірів і кидали на розтерзання собакам, розпинали на хрестах і вночі підпалювали замість факелів. Нерон віддав для цього свій парк, і, крім того, влаштував виставу в цирку… У підсумку, хоча ці люди були винними і заслуговували на найсуворіше покарання, вони викликали співчуття, бо гинули не заради блага імперії, а через жорстокість однієї людини» («Аннали»).
Прикметно, що римський історик, який зневажав християн, виділяє звірства і жорстокість, з якою Нерон учиняв гоніння на них. Саме імператора Нерона належалося б назвати «звіром». Проте на момент написання Апокаліпсиса він уже наклав на себе руки. Сам Нерон був у списках «семи голів — семи царів» серед тих п’яти монархів, котрі «впали». Хто ж «восьмий»?
Тут слід повідомити, що деяка частина населення імперії не повірила чуткам про самогубство Нерона. Східні провінції та сусідні країни зберігали про Нерона вдячну пам’ять і жили сподіванням, що звістка про його загибель — брехня. Зокрема, цар Парфії Вологез не міг забути, що Нерон уклав вигідний для його країни мир. Греція була урочисто проголошена Нероном вільною провінцією Ахайя. Не залишилась байдужою до долі імператора й Вірменія. Похорон Нерона не був публічним, а його тіло не було поховане в музеї Августа, де належало йому бути похованим, подібно до попередніх імператорів. Але ось що найголовніше: свідком суїциду Нерона був лише однин чоловік — Ікел, вільновідпущеник Гальби; він і поширив чутку про самогубство. Усі ці факти викликали впевненість, що Нерон залишився живий і йому вдалося втекти від змовників з маєтку свого вільновідпущеника Фаона, де він переховувався, збираючись відплисти до Єгипту.
Це дало привід до появи в римській історії Лженеронів — такою є загальна назва групи самозванців, які оголошували себе імператором Нероном, який дивом уник засудження і страти. Древні автори згадують кількох із них; цікаве повідомлення про Нерона є навіть у Талмуді (там говориться, що Нерону вдалося втекти до Палестини, де він, одружившись, поселився в Єрусалимі, де продовжував вправлятися у співах та грі на музичних інструментах).
Але для нас найбільш важливою є розповідь Тацита, який повідомляв про появу Лженерона саме в період, що нас цікавить. Це був раб з Понту, який з’являється в Греції в 68 р. Населення «вільної провінції Ахайя» приймає його із захватом. Тацит вважає його вільновідпущеником з Італії. Він одразу здобув симпатії, і в його справжності не було сумніву, оскільки зовні він дуже був схожий на Нерона і навіть мав хист до віршування та грі на кифарі (лютні). Визнання греків, як пише Тацит, «сповнило його впевненістю, що йому вдасться видати себе за Нерона».
Ось чому автор Апокаліпсиса з впевненістю твердив про передбачуване воцаріння Отона: а як прийде, то мусить він трохи пробути. Лженерон, який об’явився в Греції, не зволікав: йому вдалося залучити на свій бік невеликий військовий контингент, який складався із солдатів-втікачів, а також рабів-вільновідпущеників. Потім з допомогою греків він добув собі корабель і, висадившись на острові Китнос архіпелагу Кіклади, поповнив ряди своєї армії солдатами зі східних легіонів, які саме проводили тут свою відпустку. Згодом сюди стали сходитися всі ті, хто був невдоволений політикою Гальби. Острів Китнос і став основною базою, свого роду штабом Нерона-самозванця.
Тепер певною мірою стають зрозумілими слова Іоанна Богослова: І звір, котрий був, і котрого нема, є восьмий, і з числа семи. Побоювання автора Апокаліпсиса стосовно того, що Нерон знову об’явився, може пояснюватися й тим, що й острів Китнос, і острів Патмос, на якому перебував у засланні апостол Іоанн, знаходяться в басейні Егейського моря, і, мабуть, повідомлення про концентрацію сил на підтримку Нерона-фенікса дуже швидко дійшло й до Іоанна Богослова. Припущення щодо майбутніх гонінь, у випадку повернення на римський престол тирана-звіра Нерона, підштовхнуло автора сповістити про це ті громади, яким адресувалася книга Одкровень. Можливо, апостол Іоанн волів не наражати своїх адресатів на небезпеку у випадку, якщо його повідомлення буде перехоплене владою або конфісковане при облавах, і тому вдався до алегорій і цифрового шифру.
Вище ми згадували про те, що християнським громадам післяапостольського періоду цей фрагмент Апокаліпсиса був відомий у двох варіантах — з числівниками 666 і 616. Цілком можливо, саме 616 і було «числом звіра», вказаним у тому оригінальному варіанті, що вийшов з-під пера апостола Іоанна. Спробуємо зрозуміти, що саме під цим числівником приховав таємний глядач.
Із книги Діянь святих апостолів і корпусу апостольських послань нам відомо, що успіху поширення християнського вчення сприяла розгалужена мережа громад єврейської діаспори Римської імперії. Звісно, одним цим не можна пояснити успіх апостольської проповіді, але ця обставина дуже допомагала. Свої перші місіонерські подорожі апостоли планували, відштовхуючись, у першу чергу, від того, чи є в тому чи іншому населеному пункті єврейська громада. Звісно, окрім проповіді Благої Вісті, що адресувалася одноплемінникам-євреям, апостоли орієнтувалися і на тих членів іудейських громад, які не були євреями за походженням, але стали іудеями, пройшовши гіюр. Апостольський вік збігся з унікальним для іудаїзму явищем масового єврейського прозелітизму. Фактично в кожному місті, де була синагога, єврейське ядро громади було оточене колом прозелітів, у своїй більшості грецького походження. Звернення апостолів: «Мужі ізраїльські та шанувальники Бога, слухайте!» передбачало під «шанувальниками Бога» звернення й до прозелітів.
*Гіюр — навернення неєврея до іудаїзма, а також пов’язаний з цим обряд.

Мовою благовісту в елліністично-єврейській діаспорі була грецька, і саме грецькою написана книга Одкровення. Але, безперечно, семітське забарвлення грецької мови Апокаліпсиса виказувало автора єврейського походження, який писав свою книгу для християн з єврейським корінням, а також для тих, хто прийшов у християнство через іудейський прозелітизм. І тим, й іншим були запропоновані ті образи й алегорії, які можна було зрозуміти і розшифрувати завдяки знанню єврейської традиції. Мудрість, про яку говорить Іоанн Богослов, передбачала в першу чергу знання івриту — мови, якою в усіх синагогах Римської імперії читалася Тора. Будь-який іудей знав, що кожній літері єврейського алфавіту відповідає певний числівник. Тому автор Одкровення пропонує, на його думку, зовсім не складну процедуру, що вимагає лише знання мови Тори:визнай число звіра, бо це число людське. Отже, «число звіра» — це сукупність числових значень літер єврейського алфавіту, що складають справжнє ім’я апокаліптичного «звіра». Кожний підданий Римської імперії, який хоч би раз тримав у руках монету карбування Неронових часів, бачив надписання легенди на аверсі монети латиною: «Nero caesar». Так ось, якщо транслітерувати цей надпис літерами єврейського алфавіту, з урахуванням того, що голосні літери в івриті відсутні, ми отримаємо таке: נרו קסר
Літера «נ" [nun] — 50
Літера «ר" [resh] — 200
Літера «ו" [vav] — 6
Літера «ק" [kuf] — 100
Літера «ס" [sameh] — 60
У сумі «число звіра» дорівнюватиме 616. Саме це число, очевидно, було і в оригінальному варіанті книги Одкровення. Ім’я «Нерон» латиною в називному відмінку має форму Nero, проте в непрямих відмінках перед закінченням виявляється справжня його основа — Neron. Враховуючи це, при копіюванні Апокаліпсиса переписувачі в грецькому тексті додали літеру «n», якої, на їхню думку, бракувало. Саме ця літера й змінила «число звіра», збільшивши його, адже відповідний аналог у єврейському алфавіті, літера «נ" [nun], має числове значення «50». 616+50=666 — ось звідки у пізніших списках Апокаліпсиса з’явився видозмінений числівник.
*Уперше в числівнику 666 побачили зашифроване ім’я імператора-гонителя Нерона в ХІХ ст. німецькі богослови: філолог-сходознавець Ф.Бенарі, екзегет Ф.Гітциг, історик-біблеїст Е.Ройс. Прибічником цієї гіпотези був і Ф.Енгельс.

Проте для нас важливіша сама можливість зрозуміти мотиви, які спонукали Іоанна Богослова приховати прямий зміст деяких фрагментів Апокаліпсису. Дійсно, Нерон з його жорстокістю і безкомпромісністю у свідомості першохристиянської громади був уособленням лютого звіра, і його «воскресіння» на історичній сцені обіцяло й «воскресіння» переслідування християн. Першохристиянська громада розуміла, що ненависть подібної людини пояснюється лише тим, що вони знаходяться на правильному шляху. Ось що писав із цього приводу Тертулліан через 150 років після смерті Нерона: «Та ми щасливі, що оголошення нас поза законом було урочисто сповіщено таким чоловіком! Коли навчились його розуміти як слід, то збагнули, що все, засуджене Нероном, могло бути тільки великою справою
Не менш важливо для нас зрозуміти й те, що сам числівник, був би він 616 чи 666, сам по собі не наділений якоюсь темною містикою.
Зауважимо, що попри різноманітні спекуляції з трьома шістками мало хто замислювався над тим, що в часи св. Іоанна Богослова ще не існувало звичних нам цифр — вони з’являться в Індії лише в 595 р., і в грецькому письмі 666 виглядало як χξς', а 616 — як χις'. Але наші сучасники чомусь бояться числа «666», розкладеного на десяткові розряди і представленого у вигляді трьох шісток, що не відповідає написанню «числа звіра» в самому Апокаліпсисі.
666 — як χξϛ´, а 616 — як χιϛ´.
*Шляхом різних арифметичних маніпуляцій «число звіра» — 666 — знаходили і в імені Наполеона Бонапарта, і на папській тіарі в офіційному титулі «Vicarius Filii Dei», і навіть в імені американського комп’ютерного магната Білла Гейтса і т.д.
Підбиваючи підсумки нашому екскурсу, ще раз відзначимо: «число звіра» недоречно шукати в реаліях і подіях нашого часу. Не потрібно шукати «чорної» містики в числівниках, як не варто взагалі шукати езотерики в християнстві.
На жаль, серед церковних людей є групи, які затято вірять в особливі езотеричні знання, що передаються від надійних «старців». Такі ультраортодокси бояться якось «несвідомо» відпасти від Христа й Церкви — наприклад, купуючи в супермаркеті товари зі штрихкодом. Їх важко переконати, що людина, набираючи перед електронною адресою звичні «www», зовсім не викликає сатану — адже вони підрахували, що в івритському алфавіті літері «w» відповідає літера «ו" [vav] — гематрія цієї літери дорівнює «6». Небезпека таких нумерологічних витівок очевидна: коли суспільство втомиться від нескінченних «фальшивих тривог», воно не відгукнеться на тривогу справжню.
Ті, хто розгорнув діяльність із виявлення горезвісних шісток, впевнені, що рятують Церкву. На жаль, до цих людей складно донести одну важливу думку: більше користі Церкві принесе той, хто шукатиме не Антихриста, а Христа. Спаситель назвав найважливішими заповідями любов до Бога і любов до ближнього. Уже зовсім немало для нас буде, якщо ми навчимося бачити Христа в нашому ближньому.

Немає коментарів:

Дописати коментар