пʼятниця, 10 лютого 2012 р.

Кращі українські фільми усіх часів


«Українське кіно – животіє або вже сконало», - ось основна тема, яку обговорюють вітчизняні кінокритики. Якщо вони, звичайно, ще залишились. Між тим, українському кінематографу є чим пишатися й є що демонструвати світу та українцям  ще й до сьогодні.

Головними цьогорічними «подіями» українського кінематографу – неспроможність висунути хоча б бодай один український фільм на конкурсну програму премії «Оскар», бо українського кіно в нас не знімається, а програма 41 КМКФ «Молодість», в якій майже повністю відсутня українська складова – яскраво демонструє той стан, в якому перебуває український кінематограф. Хоча   «державні чиновники» й обіцяють виділити гроші на кіно, але фактично трапляється так, що підтримуємо ми, здебільшого, російські проекти.

Проте, хоча зараз національна кіноіндустрія перебуває в не найкращому стані, нам є чим пишатися. Свого часу українські фільми мали всесвітнє визнання, а українські режисери та актори отримували престижні міжнародні нагороди. Крім того, приклади наших найближчих сусідів – Польщі й Росії – демонструють, що при належному підході з боку влади, відродження кінематографу відбувається дуже швидко.
Поки ж наші чиновники зайняті іншими питаннями, можна згадати чим, все-таки, ми можемо пишатися  й на що будуть рівнятися майбутні генії укранського кіно.

Вважається, що історія українського сінематографу розпочалась 1893 року, коли головний механік Одеського університету  Йосип Тимченко  сконструював прототип сучасного кінознімального апарату та перший в Україні кінопроектор. Він же й розпочав перші кінозйомки.  А наприкінці 1893 року в одеському готелі «Франція» відбулась демонстрація його перших короткометражних стрічок. А  1896 року в Харкові фотограф Альфред Федецький також зняв кілька хронікальних сюжетів, які були продемонстровані в Оперному театрі. Не відставала від цих міст Російської імперії й Західна Україна. В тому ж 1896 році розпочались регулярні кіносеанси у Львові.
Що стосується художнього кіно, то перший український ігровий фільм «Запорізька січ» було знято 1911 року Данилом Сахненко у Катеринославі. Після цього кінематограф почав активно розвиватися, а в стрічках були задіяні найкращі тетральні актори того часу. У  той час вийшли фільми «Наталка Полтавка»  за участю Марії Заньковецької, «Москаль-чарівник», «Наймичка», «Богдан Хмельницький». Але зіркою тих часів безперечно була полтавчанка Віра Холодна, що знялась у багатьох фільмах Одеської кіностудії. Проте, все-таки світову славу, на початку ХХ ст., українському кінематографу приніс талант Олександра Довженка.

«Звенигора», «Земля» та інші фільми Олександра Довженка.

Олександр Довженко є класиком та родоначальником українського кінематографу. Він є митцем світового масштабу, його творчість вплинула на розвиток світового кіномистецтва, а на його картинах вчаться митці в Американській та інших провідних кіноакадеміях світу.  1934 року на Міжнародному кінофестивалі у Венеції режисер отримав приз за свій фільм «Іван».
Сценарій до фільму «Звенигора» був написаний генералом армії УНР та повстанським атаманом  Юрком Тютюнником, який знявся в ролі самого себе. Фільм-легенда розповідає про гайдамацький скарб та буремні події національно-визвольної війни 1918-1920 рр.  Після хвилі репресій кінця 1930 років, в якій й загинув Тютюнник та багато інших українських політичних діячив, письменників та митців, фільм був заборонений  і навіть не згадувався у біографії та фільмографії О. Довженка.


«Коліївщина» та інші фільми Івана Кавалерідзе.

Іван Кавалерідзе – видатний український скульптор, кінорежисер, драматург. Його славетні пам’ятники: княгині Ользі в Києві,  Тарасу Шевченку в Полтаві та Ромнах, Богдану Хмельницькому в Чернігові, Артему у Святогорську є визнаними шедеврами монументального мистецтва.
Проте мало хто знає, що величезний доробок його художніх фільмів складає близько 20 кінострічок, у створенні яких він брав безпосередню участь. Неодноразово радянська влада звинувачувала режисера в «націоналістичному ухилі».
«Коліївщина» — не перший фільм І. Кавалерідзе, але саме ця стрічка принесла йому славу великого режисера. 

Як кінорежисер він поставив «Перекоп», «Коліївщина», «Прометей», «Григорій Сковорода», «Повія» (за твором Панаса Мирного) та інші. А його фільми-опери «Наталка Полтавка» (1936) та «Запорожець за Дунаєм» (1937), в яких головні ролі виконували відомі М. Литвиненко-Вольгемут та І. Паторжинський, й донині є кращими кіноекранізаціями творів І.Котляревського та С.Гулака-Артемовського.
Окремо слід згадати про стрічку «Злива» або «Офорти до історії Гайдамаччини». Ця історична фільм-драма 1929 року випуску була знята за мотивами поеми Т. Шевченка Гайдамаки. У фільмі митець розробив та застосував унікальну зображальну систему - синтез скульптури та кінематографії, формотворчим елементом якої було світло. Проте, за «нез'ясованих обставих», фільм загубився в радянських спецхранах й до наших часів не зберігся.
«Сон» (1964 р.) - фільм режисера Володимира Денисенка.
Вважається одним з найкращіх радянських фільмів доби «Хрущовської відлиги». Взагалі, вся творчість цього режисера була безкомпромісною, гостросоціальною, висвітлювала актуальні проблеми сучасності та правдиво відображала історичні події минулого. За іншу свою роботу – фільм «Женці» В. Денисенко отримав Державну премії ім. Т. Шевченка та головні нагороди на кінофестивалях в Ашгабаді та Ворошиловограді.
Фільм «Сон» здобув популярність також завдяки геніальній грі молодого Івана Миколайчука. Сміливе трактування образу Тараса Шевченка зробило фільм подією в мистецькому житті СРСР, а постать Шевченка (як і Миколайчука), стала уособленням непокори, бунту проти державної системи, яка пригнічувала й знищувала Особистість, що було актуально в епоху пізнішого брежневського «застою». І так залишається актуальним й до сьогодні.

«Камінний хрест», «Захар Беркут» та інші фільми Леоніда Осики.
Лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка, Державної премії ім. О. Довженка, головного режисера понад 10 фільмів Леоніда Осику називають одним з найкращих представників т.з. «поетичного кіно».
Володарі декількох кінонагород стрічки «Камінний хрест» (1968) та «Захар Беркут» (1972), зняті за творами українських класиків Василя Стефаника та Івана Франка, відразу стають популярними не тільки в Україні, але й по всьому Радянському Союзу. Чудова режисура, геніальна гра акторів (І. Миколайчук, Д. Ільченко, Б. Брондуков, К. Степанков) роблять ці фільми цікавими й для сучасного глядача.
Заслуговує на увагу й останні фільм Л. Осики «Гетьманські клейноди», знятий 1993 року  за повістю Богдана Лепкого «Крутіж». Дія історичної драми відбувається 1659 року, під час боротьби за владу й гетьманську булаву (а також й за незалежність України),  що розпочалась після смерті Богдана Хмельницького.  

«Назар Стодоля», «Лісова пісня» та інші фільми Віктора Івченко.
Режисер Львівського театру імені Заньковецької (1937-1953) та режисер Київської кіностудії ім. О. Довженко (1953—1972) зняв 14 повнометражних художніх картин. 
Напоєні народним духом та величним українським словом стрічки «Назар Стодоля» та «Лісова пісня» варті того, щоб їх дивитись й передивлятись.
Не можна також не згадати про двосерійний фільм «Надзвичайна подія» - психологічний шпигунський «екшн»,  нагороджений премією на II Всесоюзному кінофестивалі в Києві, драму «Іванна» (премія на III Всесоюзному кінофестивалі в Мінську) та екранізацію за однойменної повісті О. Толстого «Гадюка», за яку режисер отримав Державну премію ім. Т. Шевченка.

«Іду до тебе» (1971 р.) – фільм режисера Миколи Мащенко.
За радянською влади М. Мащенко називали «співцем романтики революції» та митцем «визначеної громадянської позиції», але зараз йому властива надмірне заохочення політики влади. Але факти залишаються фактами: його фільм «Комісари» здобув велику популярність не тільки в СРСР, а й був представлений на МКФ «Нове в мові кіно» в Італії, а на його «Як ґартувалась сталь» виховувались цілі покоління. За фільм «Шлях до Софії» він отримав ряд державних нагород Болгарії, а за фільм «Овод» – орден Командора від Президента Італії та Державну премії ім. Т. Шевченка.
Фільм «Іду до тебе» розповідає про трагічне кохання та розкриває багатогранну постать української поетеси Лесі Українки. В фільмі розкриті не тільки ліричні переживання поетеси, але й  її велика любов до України, до рідної мови, що є «душею народу».
Останній фільм митця, знятий 2008 року, це відома історична епопея «Богдан-Зіновій Хмельницький».

«Соняшники» («I girasoli») – фільм режисера Вітторіо де Сіка.
Радянсько-італійський фільм, в якому головні ролі зіграли  Софі Лорен та Марчелло Мастроянні, хоча й не має безпосереднього відношення до українського кінематографу, але тісно пов'язаний з Україною.
Фабула фільму:  під час Другої світової війни італійка Джованна зустрічає солдата Антоніо, якого повинні відправити на фронт до Африки. Молоді люди закохуються один в одного та одружуються. Проте, після короткої відпустки Антоніо потрапляє не до Африки, а на Східний фронт, де зникає безслідно. Джованна не може забути свого кохання й через 15 років після закінчення війни вирушає до СРСР на його пошуки...
Драматичний фільм відомого італійського кінорежисера є безумовно перлиною світового кінематографу. Головні події фільму відбуваються на теренах СРСР, в тому числі й в Україні. Найголовніші кульмінаційні сцени стрічки зняті на Полтавщині. Окрім того, саме полтавські лани й спонукали Вітторіо Де Сіка поміняти робочу назву кінострічки на «Соняшники».

 «Тіні забутих предків», «Українська рапсодія» та інші фільми  Сергія Параджанова.
С. Параджанов - це митець, подія, епоха.. 2004 рік ЮНЕСКО проголосив навіть міжнародним роком Сергія Параджанова! (до 80-річчя від дня народження).
Під час українського періоду творчості Параджанов зняв такі шедеври, як "Наталія Ужвій", "Золоті руки", "Думка" (всі - 1957), "Українська рапсодія" (1961) "Квітка на камені" (1962), «Київські фрески» (1966).
Але найбільшого міжнародного визнання приніс режисеру фільм за повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків», який отримав 39 міжнародних нагород та 28 призів накінофестивалях (із них — 24 гран-прі) у двадцять одній країні світу.

«Вавілон ХХ», «Така пізня, така тепла осінь» - фільми режисера Івана Миколайчука.
Без видатного, геніального актора, сценаріста, режисера Івана Миколайчука не обійшовся жоден знаковий український фільм 1960-1980 рр. Проте, як режисеру, йому дозволили зняти тільки дві картини.  
«Вавілон ХХ» та «Така пізня, така тепла осінь» є зовсім несхожими, більше того - цілком протилежними за характером. Динамічний, наповнений фантастичними образами та алегоріями «Вавілон ХХ» є трагіфарсом, який ще називають кінематографічним «народним барокко». Фільм отримав гран-прі фестивалю «Молодість» та приз МКФ в Душанбе.
Спокійна й романтична стрічка «Така пізня, така тепла осінь» розповідає про пізне, щире, сумне кохання, та напоєна живописною карпатською природою та ліричними піснями тріо Мареничів.

 «Пропала грамота», «Анничка» та інші фільми Бориса Івченка.
Фільм «Пропала грамота» називають чи не найкращим описом українського психологічного архетипу в кінематографі. Як відзначають мистецвознавці: «Непереможний життєствердний дух, наявний в усіх карнавальних формах і символах, відчуття могутньої єдності народу, сповненого природної сили і волі до життя, відчуття безперервного часового плину і вічного оновлення світу, в якому ще не сказане останнє слово, - все це стверджує українців як націю, дає надію на краще майбутнє».
Довершена робота сценаріста Івана Драча, режисера Бориса Івченка, зіркового складу акторів на чолі з Іваном Миколайчуком створили справжній шедевр українського кінематографу, що є актуальним у всі часи.
Варто також подивитись драматичні стрічки режисера Б. Івченка про Його величність Кохання: «Анничка» (Приз «Золота Башта Байона» II Міжнародного кінофестивалю в Камбоджі та приз міжнародного конкурсу в Києві), «Олеся» (фільм знятий за твором О. Купріна), «Марина». Останнім фільмом митця став фільм 1990 року «Небилиці про Івана», знятий за сценарієм І. Миколайчука.

«Останній бункер», «Страчені світанки» та інші фільми присвячені боротьбі ОУН-УПА.
Фільм режисера Вадима Іллєнка «Останній бункер» (1991 р.) став останнім радянським та першим українським фільмом,  який присвячений подіям, що відбувались на Західній Україні в кінці 1940 – напочатку 1950-х років. Ця екранізація повісті російського письменника-дисидента Л. Бородіна "Перед судом", що розповідає про боротьбу загонів ОУН-УПА з спецпідрозділами НКВД.
«Карпатське золото» - інший фільм знятий 1991 року та присвячений трагічним подіям на Галичині наприкінці ІІ Світової війни. Режисер і сценарист Віктор Живолуб на межі розпаду СРСР і початку національного відродження зняв цікавий та неупередженний фільм, в якому протидіють один одному німецькі та радянські диверсійні загони та бійці Української повстанської армії.
«Вишневі ночі» - фільм режисера Аркадія Микульського, знятий за однойменною повістю Бориса Харчука. Розповідає про кохання лейтенанта НКВД і зв'язкової УПА – аналоги Ромео та Джульєти середини ХХ ст.
«Страчені світанки» - фільм режисера Григорія Кохана про спротив вояків УПА радянським репресіям та вивезенню населення у Сибір.


«Нескорений», «Залізна сотня», «Владика Андрей» та інші фільми Олеся Янчука
Один з найактивніших сучасних українських режисерів 1991 року зняв фільм «Голод-33» (за який отримав 1-й приз Міжнародного кінофестивалю кінематографічного спадку у Франції) й одним з перших так голосно заявив про цю трагедії українського народу. Далі були «Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені» - фільм про убивство Степана Бандери агентом НКВД, «Нескорений» — про героїчну боротьбу генерала Романа Шухевича, «Залізна сотня» - про історичний рейд підрозділів УПА на польсько-радянському кордону після закінчення ІІ Світової  та фільм про митрополита Андрея Шептицького.
Кожний фільм був подією вітчизняного кінематографу та викликав як захоплення українського глядяча, так і агресивну критику з боку неоімперських російських кіл.


Всі фільми Юрія Іллєнко
Закінчити цей, далеко неповний, огляд хотілося б, як його і починали – з генія українського кіно. Ним було написано більше 40 сценаріїв, проте, через утиски радянської влади та хронічне безгрошів’я (для справжнього мистецтва) сучасної держави, лише близько 10 з цих сценаріїв стали фільмами.
Народний артист України,  академік Академії мистецтв України, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка, володар нагород на Міжнародному кінофестивалі в Каннах, Сан-Франциско, Соренто (Італія) та багатьох інших.. Всіх регалій, заслуг та перемог Юрія Іллєнко й не перерахуєш.
«Криниця для спраглих» «Вечір на Івана Купала»«Білий птах з чорною ознакою», «Мріяти і жити»«Лісова пісня. Мавка»,  «Лебедине озеро. Зона», «Молитва за гетьмана Мазепу» - кожний фільм Юрія Іллєнка це подія, це віха, це епоха в українському кінематографі. Ці стрічки потрібно дивитись, відчувати, розуміти..


П.С.
Звичайно існують ще фільми відомих українських радянських митців: «Весна на Зарічній вулиці», «Два Федори», «Вірність» Петра Тодоровського; «Бур’ян», «Небо – земля – небо», «Провал операції "Велика ведмедиця" Анатолія Буковського; «За двома зайцями», «Олекса Довбуш», «Веселі Жабокричі» Віктора Іванова;  існують фільми Романа Балаяна та Кіри Муратової. Є ще феєрична комедія часів початку незалежної України «Об'єкт Джей», режисера Володимира Онищенко, про те, як в «далекому» 2001 році (фільму було знято 1995) до Києва привозять ''Джоконду'' Леонарда да Вінчі. П'ятеро гвардійців Служби Безпеки України охороняють безцінне полотно, а російські спецслужби намагаються його викрасти. 
Є ще мильно-серіальна «Роксолана» та історичні «Чорна рада» та інші. Є ще чимало цікавих й талановитих українських фільмів, але вони вже заслуговують окремих статей. 
Може хтось скаже, що цей рейтинг необ'єктивний та умовний, але кращого й авторитетнішого, поки що, нема. Чекаємо. Як і нових шедеврів українського кінематографу. 

Немає коментарів:

Дописати коментар