вівторок, 12 лютого 2013 р.

Буденна історія, або Про сенс великого життєвого супермаркету



Звичайна дівчина знаходилася у величезному супермаркеті. Навколо дуже багато світла. У невеличких жолобках із металу, який підвішений до стелі, розташовувалися лампи. Деінде знаходилися відеокамери спостереження. Навколо – дуже багато стелажів, поряд із якими ходять вбрані у фірмовий одяг, люди. Дівчина теж одягнена в уніформу. Вона сидить на невеличкому крісельці і підносить товари покупців до особливого приладу, що зчитує інформацію зі штрих-коду виробів і продуктів. Так ця дівчина робить протягом дня незлічену кількість разів. Вона – касир-продавець у величезному приміщенні, де постійно лунає легка музика і спів а також до цих мелодій долучається пищання приладів зчитування інформації з етикеток.
Буденна історія, або Про сенс великого життєвого супермаркету
Чого тільки немає на полицях у цьому приміщенні – і каструлі, і корм для котів та собак, вино і лікери, коньяк і цукерки, хліб і окорока. Здається, саме звідси розпочинається свято життя кожної пересічної людини. Адже свято шлунку та свято придбання нових дрібниць – все це і є головною формулою створення хорошого настрою серед прози переживання буденності.


Величезна кількість людей приходять сюди, щоби на хвилину поміркувати, що саме їм потрібно. І виявляється, що треба не так вже і багато: лише чотириста грамів сиру, вітчини, хліба з висівками а ще, можливо, фанту та пакетик запашної меленої кави. Невже це все? Ні. Це ще не все. Є іще відділ промислових товарів. Там є змога придбати побутові дрібниці – олівці, фломастери, чашки, посуд, кухонне приладдя і є навіть невеликий букіністичний відділ. Дивно, але згідно задуму менеджерів, саме тут можна купити вишуканий детектив Конан Дойля і навіть славнозвісних «Десять негритят» Агати Крісті.

Коли ходиш цими рядами благополуччя, ситості і задоволення, складається таке враження, що саме тут зосереджене все, про що здатна мріяти людина. Поряд проходять потенційні покупці. Це – звичайні люди, у яких є у гаманцях трохи грошей. І кожен із них здатен дозволити собі невеличку частинку цього благополуччя, яке виявляється у грошовому еквіваленті.

Саме тут людина з емоціями і почуттями перетворюється на споживача. Саме тут суспільство відкриває своє справжнє обличчя: якщо ваші кишені порожні, ви -зайвий. А достатньо лишень простягти руку і покласти із полички собі до кошика будь-що. Зрештою, ви навіть маєте право передумати і повернути товар. Але відчуття власності перемагає іноді навіть здоровий глузд. «Ми не такі багаті, щоби купувати дешеві речі» - девіз сучасності. Тому споживач у цьому супермаркеті налаштований обрати і придбати найкраще, найзручніше.

Ми давно вже не печемо, здебільшого, вдома хліб. Але якщо раптом виникне таке бажання – завжди є змога купити борошно. І навіть форму для готової хлібини. Але іноді трапляється так, що дехто із нас ніколи не бачив млина. Це вже давно не вітряки, про яких ми згадуємо, читаючи «Дона Кіхота» Мігеля Сервантеса. Та і самих «донів» стало менше. Хто хотів би стати чудакуватим лицарем, який звеличує ім’я своєї дами серця сумнівними подвигами?

Зрештою, подвиг у приміщенні із полицями теж став не особливо популярним. Навіть незрозумілим. Набагато краще – перепочити на дивані, переглядаючи придбаний DVD-диск у цьому ж таки супермаркеті. Подвиг теж чогось вартий. Для цього потрібно замовити коня у стайні а ще обладунки і меч.

Зрештою, саме так ми уявляємо лицаря. Все чогось варте. Звісно – у тім числі і в грошовому еквіваленті.

Цілком ймовірно, що жебрак, який стоїть поряд із стінами цього царства мрій пересічної людини міг би вповні виконати роль Айвенго, коли б довелося заступитися, захистити невинну людину. Адже, зрештою, йому нічого втрачати. Його одяг недорогий, придбаний за безцінь у секонд-хенді. Відтак, він не ризикує заплямувати його чи зіпсувати. У нього немає автомобіля і респектабельної репутації. Відтак, лицар, що збирає на смітнику пляшки, лишається незапитаним публікою, яка прийшла за смачними низькокалорійними гамбургерами.

На цих полицях розташований цілий світ сучасної людини. Він дуже обмежений і крихкий, адже виготовлений із усіляких напівфабрикатів і полімерів. Цей світ не спроможний витримати ні бурхливого потоку гірської річки, ні полум’я вулканічного вогню чи факела, що кіптюжить замкові стіни. Він створений лише для того, щоби апелювати до відчуття розкоші і благополуччя, яке заховує правду нашого життя. Але та правда захована теж, у свою чергу, ще глибше. Та вже в іншому супермаркеті – обкладеному вінками і трунами.

Індустрія людських задоволень існує для того, щоби ми забули про головне – прийде час – і мій годинник зупиниться назавжди. Бо не буде тієї людини, яка побажає скористатися ним знову, завівши його пружину.

Ми бажаємо заховатися за лаштунками цих декорацій із полицями лишень для того, аби не бачити, не відчувати і не розуміти. У цьому полягає справжній сенс великого супермаркету мого життя. Ми – самотні подорожні. Наш путь – це невеличкі помешкання, заставлені меблями, які вдивляються у світ шибками, що їх сором’язливо заховують штори чи жалюзі. А ще є робота. Але і там світ меблів. Світ штор. Світ жалюзів. Світ стін, які ховають від негоди і мільярдів чужих очей. Є іще невеличкий відрізок дороги, яку ми долаємо. І на цьому шляху нас неодмінно зустрічає театр задоволення первинних людських потреб.

Як вирватися із цього кола, яке неймовірно стискає й обмежує? Що вдіяти зі світом, який надто прогнозований, щоби перетворитися на несподіванку?

Невже лише потойбічне царство смерті здатне відкрити нову межу, за якою лежить незбагненний вимір людського буття?

Як би хотілося заперечити цю істину із подолання банальних причин й очікування наслідків. Однак я не зможу приміряти на себе маску Льюіса Керола і відкрити таємницю нірки кролика. Натомість є змога вчинити інше чудо. Як це просто.

Погляньте. Пригадуєте, я почав описувати дівчину? Продавця-касира? Як хотілося би хоч на мить прикрасити її життя у цьому світі супермаркету, світі люмінесцентних ламп і мерчандайзерів! Ось лишень погляньте на мить: підійшов поважний чоловік і дав їй, з-поміж інших предметів, невеличкого іграшкового сірого ведмедика. Після того, коли покупець розрахувався, він простяг з усмішкою їй іграшку зі словами: цей ведмедик шепнув мені із полички, що ви йому дуже подобаєтеся і він вас любить.

Можливо, ви скажете: ось так у великому супермаркеті сталася маленька казка теплоти людської душі. А може і не людської? А лише іграшкового ведмедика?


Священик Анатолій Хільченко

Немає коментарів:

Дописати коментар