Патріарх ФIЛАРЕТ: «Бог — на боці правди»

Інтерв’ю для газети «День».

— Чи можна сказати, що Володимир Путін перейшов межу від російського націоналізму до російського фашизму?

— Я не хочу порівнювати націоналізм Путіна з фашизмом, але те, що він йде дорогою Гітлера, бачить весь світ. Гітлер також починав з того, що приєднав Австрію під приводом єднання німецького народу і Судети під приводом захисту німців у Чехословаччині. Так само діє і Володимир Путін, коли «захищає» росіян у Криму, хоча вони не потребують ніякого захисту, бо вони живуть вільно у вільній українській державі. Методи, якими діє Путін, у всьому нагадують методи Гітлера. Як Гітлер напав на СРСР, здійснив агресію, так і Путін здійснив агресію в Криму.

Тому сьогодні правда на боці України, як 1941-го правда була на боці СРСР. Тому тоді весь світ став на бік безбожного Радянського Союзу, бо він був жертвою агресії. Так само сьогодні світ став на бік України як жертви агресії.

Чим закінчилася агресія Гітлера? Повною поразкою самого Гітлера, а німці, які його підтримували, потім десятки років ходили з понуреними обличчями, їм було соромно за те, що підтримували фашизм. Так само буде і з Путіним, і з російським народом, він теж буде соромитися. Точніше, це буде з тією частиною народу, яка зараз урочисто святкує приєднання Криму до Росії.

Чому це станеться? Тому що Бог не може бути на боці неправди. А оскільки Путін і кремлівське керівництво здійснило акт неправди, то вони будуть переможені Богом.

— Чи правильно, що Патріарх Кирило не протестує проти агресії в Криму та шаленої агресивної політики Росії?

— Він як Патріарх, як служитель Церкви повинен стояти на боці правди. Здійснена агресія в Криму чи ні? Весь світ свідчить, що здійснена. Тому він як Патріарх, хоч і не може вплинути на Путіна не звершувати агресію, але має хоча б заявити, що її засуджує, — це він повинен робити. Як святий митрополит Филип Московський викривав царя Івана Грозного за несправедливість і жорстокість. Але оскільки він цього не робить, то на ньому лежить гріх.

— Якби в Україні, скажімо, суто теоретично були при владі українські фашисти, то ви протестували б?

— Протестував! Так само, як я протестував проти Януковича — я йому у вічі сказав, що він чинить несправедливо. Він готував український народ до вступу асоційованим членом в ЄС, а коли настав час підписати Угоду — не підписав, обманув народ. Ще я йому сказав, що він служить тільки частині, групі українців, а не українському народу.

— Чому ви дали орден Олегу Тягнибоку? Багато хто каже, що його націоналізм близький до фашизму...

— Я йому дав орден за захист української державності, а не за його радикалізм. За те, що він захищає державність. І не лише йому, а багатьом давав, не з партії ВО «Свобода», а з інших партій. Навіть з Партії регіонів, тим, хто виступає за українську державу. Я нагороджував і тих, хто підтримує єдину Помісну православну церкву.

— Фашистів ви б не нагороджували?

— Я не вважаю Тягнибока фашистом. Про це також нещодавно заявив і головний рабин Яків Блайх. Це росіяни його таким вважають, але він не фашист, а радикальний захисник української держави.

— Але якби він був фашистом — ви б його не нагороджували?

— Якби він був фашистом, то не нагороджував би.

— Якби в Україні була така влада, яка порушувала б права національних меншин і вела б агресивну політику проти сусідів, ви протестували б?

— Я вже сказав, що протестував у вічі президенту, то й тоді б це робив. Церква повинна стояти на засадах правди, бо якщо Церква не свідчить правду — вона не виконує своєї місії.

— Чи можна заради політичних цілей використовувати неблагородні методи, наприклад, фізичне насилля?

— Якщо ворог нападає на Батьківщину — ми її захищаємо? Захищаємо. Тому коли йдеться про захист Батьківщини, то Церква благословляє вживання зброї на захист Батьківщини. Так Церква благословляла народ на захист у Другій світовій війні проти Гітлера.

— А в політичній боротьбі?

— Там не треба застосовувати зброю і насилля, у політиці цього не повинно бути. Але якщо на ваших дітей нападуть, ви будете застосувати силу захищаючи? Так? Тому треба застосовувати й силу, але у виключних випадках.

— Як ви думаєте, може, Бог не благословляє Україну через аморальність наших політиків?

— В тому, що ми грішні, немає жодного сумніву. Тому Господь карає народ, карає людей за гріхи. Бо подивіться — переважна більшість вважає себе християнами, в тому числі політики. Ті, хто раніше керував державою — президент колишній та його оточення, — вважали себе побожними, будували храми, тримали в оселях святині. Але діяли не як християни. І серед усього народу багато таких — називаються християнами, а живуть не по-християнськи. Тому Бог і карає, але для того, щоб виправити людей.

Як говорити про українське суспільство, що воно не грішне, коли відомо всьому світу про корупцію у нашій країні? Треба карати за ці гріхи? Мабуть, треба. Але карати для чого? Для того, щоб виправити це. І той Майдан, що був, — це і є сила, яка спрямована на те, щоб знищити всі недоліки, які існують в нашій державі, суспільстві, стати на вільний та демократичний шлях розвитку, свободи й незалежності, шлях служіння людям. Я на Майдані чув слова, які підтримую: «Якщо ти хочеш придбати багатства — йди в бізнес, а якщо ти йдеш у владу, то ти повинен служити людям, а якщо ти не хочеш служити людям, то не йди у владу».

— Часто вважають, що політика — це брудна справа, де завжди люди борються за різні егоїстичні інтереси, тому в принципі політика, що тримається певних ідеалів, моральних принципів, не можлива.

— Я не можу сказати, що політика, побудована на моральних принципах, неможлива. Якщо вона неможлива, то тоді для чого ми намагаємося досягнути неможливого? Якщо ми хочемо цього, значить, можлива така моральна політика, і можливо для України будувати політику на моральних принципах. Хіба це не моральний принцип, що Україна відмовилася від ядерної зброї в ім’я того, щоб її не розповсюджували? Політика це? Політика. Моральна? Ще й яка! Жертовна політика. І тому сказати, що у нас в Україні все погано, — не можу. Бо цей акт, який відбувся 1994 року, не здійснила жодна держава, а Україна, будучи третьою за ядерною зброєю у світі, відмовилась від неї, і тепер терпить.

— Чи можлива єдність усіх православних єпископів України?

— Можлива. Для цього треба одне: воля. Достатньо доброї волі для того, щоб у цих умовах об’єднатися в єдину Помісну православну церкву.

— Хто має бути формальним центром об’єднання?

— Формальним центром має бути Собор. Повинен відбутися Собор, який зафіксує об’єднання в єдину Церкву. Але для цього треба відокремитися від Москви, від агресора.

— За яких умов Україна отримає автокефалію?

— Автокефалія вже є, бо історія показує, що її не отримують, а проголошують. Отримують визнання автокефалії. А визнання може бути тоді, коли об’єднаються в єдину Помісну церкву. Тоді не буде жодних перешкод для світового православ’я визнати автокефалію Української церкви.

— Чи готові ви заради єдності українського православ’я піти на спокій?

— Ні. Для того щоб об’єднатися в єдину Церкву, треба багато попрацювати. А для того, щоб працювати, треба знати, як це зробити, і не кожен архієрей це може. Я відмовляюся йти на спокій не тому, що не можу пожертвувати посадою в ім’я єдиної Церкви. Я можу піти на спокій, але якщо знайдеться людина, яка понесе цей тягар. Не просто скаже «Я можу» і не понесе. А така, яка дійсно зможе. Тоді в ім’я єдиної Помісної церкви я міг би відмовитися від предстоятельства.

Але для цього я такої постаті не бачу. І не тільки не бачу. Бо коли кажуть відмовитися, то не називають того, хто понесе цей тягар. Кажуть, що когось оберуть. Когось — це кого? Про це не говорять, бо не можуть назвати того, кого б єдина Церква визнала дійсно гідним. А через те, що я не бачу, — я і не відмовляюся, також тому, що не я сам себе покликав на це служіння. Я — монах, і це мій послух, а від послуху відмовлятися не можна.

— Як ви вважаєте, вас канонізують після смерті чи ні?

— Мене це не хвилює, як не хвилює і проголошена проти мене з Москви анафема. Мене турбує питання, чи увійду я у вічне блаженне життя, бо все інше — тимчасове і земне. Я молюся і роблю все можливе, щоб Господь пробачив усі мої провини вільні і невільні і коли помру — прийняв у Царство Небесне. Для мене це головне.

— На вашу думку, це морально виправдано — поминати сьогодні Патріарха з сусідньої країни, яка напала на нас так відверто й цинічно?

— Я думаю, що морально несправедливо, щоб такого Патріарха, який, по суті, підтримує агресію проти своєї пастви, поминати під час богослужіння. Коли Янукович застосував зброю проти народу і знищив понад сто невинних людей, наша Церква припинила молитися за владу. І на другий день після цього він утік.

— Ви думаєте, йому б теж треба було припинити молитися за владу російську?

— Треба. Патріарх Олексій не молився за владу, коли відбулося ГКЧП. Тоді Патріарх служив в Успенському соборі Кремля і оголосив, що він припиняє молитися за цю владу. Значить, могли московські патріархи припиняти молитву за злочинну владу? Могли.

— Дехто каже «Дякуємо, що хоч мовчанням підтримує Україну, а не словом, не ділом». Мовчання — це теж злочин?

— Мовчання — є співучасть.

— Чому УГКЦ часто була більш сміливою під час революції? Може вона і є єдиною Помісною церквою для України?

— Хто був більш чи менш сміливим під час революції — розсудить народ та історія. Головне те, що і наше духовенство, і духовенство УГКЦ, й інші Церкви та релігійні організації підтримували народ. Не думаю, що УГКЦ зробила більше для Майдану, ніж УПЦ КП. Весь світ визнає героїчний вчинок Михайлівського Золотоверхого монастиря, і цей подвиг — унікальний. Але зараз оцінювати більше-менше — це ділити людей, а народу зараз особливо потрібна єдність. Більше за всіх зробили ті, хто загинув, бо вони виявили найвищу міру любові — віддали своє життя.

— Чи відчуваєте ви, що історичний час православ’я у світі та в Україні вже минув?

— Не вважаю. Говорити про те, що минув час православ’я — це означає говорити, що істина минула, що її вже не існує. Православ’я чим сильне? Воно сповідує непошкоджену істину. Незважаючи на те, що в Православній церкві багато недоліків і грішників, проте лише вона зберегла істину непошкодженою. Сам Бог каже, що Він є істина, тому ми не можемо сказати, що істина минула.

—  Чи можливе нове відродження православ’я в Україні? Як за часів святителя Петра Могили.

— Можливе, бо якби відродження народу і Церкви було неможливим, то ці наші заклики до покаяння і оновлення — даремні.

Кажучи про відродження за часів святителя Петра Могили, ми наголошуємо на тому, що воно відбулося, коли Українська церква, Київська Митрополія, була, по суті, незалежною. А коли стала залежною від Москви — занепала, бо все найкраще забрала собі Російська церква. І завдяки тому, що взяли від Києва, запровадили у себе і науку, і розвиток богослов’я. Тому і зараз ми говоримо, що для церковного відродження потрібна незалежність.  

Ми закликаємо також кожну людину каятися у своїх гріхах, і не тільки людину, а й народи, коли вони грішать. Це означає, що відродження можливе, і прикладом є відродження наших народів, які входили в СРСР. Під час Другої світової війни і після — то було духовне відродження і українського народу, й інших народів колишнього СРСР, які стали безбожниками.

— Люди повернулися у храми під час війни — ви це маєте на увазі?

— Так. Тому що якби не війна, то я не знаю, чи були б віруючі на наших землях.

— Могло б бути таке, як в Албанії?

— Так, могло би бути суцільне безбожжя, тому що храмів і духовенства немає, літератури немає, антирелігійна пропаганда забила розум так, що люди ніколи не думали б про Бога.

— А таке культурне відродження, як за часів святителя Петра Могили, можливе сьогодні в Україні?

— Можливе. Бо тим, хто прагне добра, з Божою допомогою все можливе. Але треба кожному багато працювати, як працював святитель Петро — наполегливо і не покладаючи рук.

— Якщо завтра війна — священикам можна стріляти у ворога?

— Ні. Священик не повинен стріляти. Але молитися, закликати, надихати священики не лише можуть, а й повинні.

— Що може врятувати Україну?

— Може врятувати Бог і навернення людей до Нього. Тому що у Бога бажання перетворюється на дію миттєво. Але для цього потрібно навернення людей, їхня молитва і покаяння у своїх гріхах. Бог може зробити чорне білим миттєво, як Він це зробив із розбійником на хресті, в один момент. Чорний став білим, розбійник першим входить в рай — не Авраам і не Адам, і не Давид, і ніхто з пророків. І сьогодні Бог може врятувати Україну, але потрібна покаянна молитва і втілення покаяння у справах особистого життя, життя суспільства і держави.

Розмову вів Юрій ЧОРНОМОРЕЦЬ,
«День»