Короткий огляд православного чину Похорону мирянина.

Давно хотів написати щось подібне. Постійно по роду своєї служби потрібно здійснювати церковні треби. Для більшості вони давно стали незрозумілими, а ще для частини – магічним ритуалом покликаним щось «покращити», «прочистити»,  додати здоров’я, захистити від чогось (порчі)) чи когось (наприклад сусідки) чи щось інше.

 Подібні «магічні» ритуали як то освячення будинків, автомобілів і навіть Таїнства, такі як Вінчання, чи Хрещення, перетворились просто в предмет купівля-продажу потрібних ефектів. Наприклад, хрестять дитину, як виявляється, щоб була здоровою, краще спала і щоб не навели порчу. А вінчаються, щоб не хотілось чоловіку ходити наліво чи ще кудись і щоб шлюб був «успішним». Освячують автомобілі щоб не потрапити в аварію і т.д.

Короче – магічне відношення, а в магічному ритуалі є головна особливість: все це ти отримуєш після необхідного і правильно виконаного ритуалу за якусь пожертву. Тут твої моральні якості не важливі – головне ритуал, розмір пожертви і іноді канонічність. Не потрібно мислити, вдумуватись, прикладати якісь зусилля, шукати Бога Живого, слухати совість. Приснивсь мертвий – тарабань панахиду, а що чому, навіщо – то вже справа сьома. Не йде бізнес – освяти, плаче дитина – похрести, зраджує чоловік – вінчайся, сваритесь в домі – освяти.

А Бог? А Церква як Тіло Христа? А «полюби ближнього»?

Тому берусь з сьогоднішнього дня писати деякі пости по православним требам, Таїнства поки опустимо, про них є де не де почитати якщо гарно пошукати. Про треби – справа важча, самому мало що втрапляло на очі цінного.  Розпочну з чину похорону мирянина. Чину загадкового, але мало хто його уникає, навіть, якщо і в Бога не вірив, але був хрещений. З практики знаю, що і люди які вже відвідують регулярно богослужіння – все одно мало знають про цей чин. Тому Божого нам благословення на цьому шляху)

Про що спілкуватись далі побачимо згодом, можливо про освячення помешкання поговоримо. Загалом – надсилайте, друзі, ваші побажання та запитання!

Окрім того цю тему будемо обговорювати на Духовних розмовах цієї неділі.

Обіцяні дописи про церковні чини та треби)

Чин похорону мирянина.

Вступ

Все думав з чого розпочати. Думалось, що тут в принципі нічого складного. Для цікавості переглянув, що є в неті, а є там мало. Про хліб і сіль багато чого, про тлумачення самого чину похорону мало, як і про історичне походження. Достеменно можна сказати, що цей чин в різних інтерпретаціях був у древній Церкві. За основу було взято деякі єврейські звичаї поховання і наповнені християнським змістом. Це є нормальним. Куди б християнство не приходило вона гарно всотувало в себе не лише іудейські, але і язичницькі обряди розкриваючи через них нову реальність Хреста та таємницю боговтілення.

Тому подивимось на сам чин, на його сучасну версію, яка є в Требнику, на молитви чина та спробуємо вловити основне послання і те явлення нового Життя, яке з нього сяє.

Початком більшості богослужінь, молебнів і т.д. є класичне «Благословен Бог наш». Так починається і чин похорону. Тут я абсолютно згоден із Сурожзьким, що сказати так з чистим серцем, з вірою дуже важко коли той кого ти любиш лежить в труні. Ми часто просто стоїмо на похоронах і не вслуховуємось в молитву. Ми не приєднуємось серцем до неї, а тому надміру страждаємо. За 12 років я ні разу не бачив, щоб щира молитва священика, його закликальне слово до спільної молитви не призводило до швидкого втихання ридань, болю, відчаю. Коли служиться чин – все затихає, все змінюється невловимо і невимовно. Інша Реальність входить посеред нас і благословляє нас.

Бог нам не забороняє плакати, тужити – Він Сам плакав за Лазарем, але те чого не має бути – це відчаю, пустоти, зневіри. Все це можливе якщо в душі темрява, але з молитвою в серце входить Світло полегшуючи біль, просвітлюючи печаль надією. Тоді ти відчуваєш: так він\вона помер\ла, але одночасно і біблійне «любов як смерть сильна»! Ми далі любимо, ми далі пов’язані з покійним невимовними зв’язками, адже, Бог не є Бог мертвих, а живих.

Ці слова в мить похорону не можуть дійти до нас, а молитва може! Молитва доносить душі Світло і біль тамується, хоча нікуди ще поки не зникає. Так і має бути.

І от ми стаємо перед труною, а поряд, попереду - священик наділений повнотою благодаті Святого Духа отриманого ним через єпископа від Самого Христа. Він стоїть попереду, він каже: «Благословен Бог наш», а ми повторюємо за ним в серці і кажемо «Амінь», що означає «істинно так». Благословен, бо Він наш Бог, благословен, бо Він став людиною і теж помер, благословен, бо Він воскрес і ми воскреснемо, благословен, бо Він переміг останнього ворога – смерть.

І коли ми молимось, коли ми хоч маємо намір молитись, то благодать Божа яка діє через священика прямо зараз наповнює нас. Вона діє незалежно від нашого подвигу, нашої святості – зараз вона дається даром, бо ми стаємо святою Церквою, Тілом Христа, а тому кожен може отримати утішання і допомогу. Єдине в чому проявляється наш подвиг – прийняти, відкрити серце назустріч благодаті. Така таємниця Церкви – її святості, її сили і могутності. В Євангелії від Іоанна 14:13 «І все, що попросите в Моє ім'я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився. 14 Вчиню, коли будь-що проситимете в Моє ім'я».

Тому перші етап Чину – це благословення. І вимовити його потрібно з усією вірою, надією і любов’ю. Потрібно відкрити серце назустріч Богу і лише так відбувається наше зцілення і лише так наша молитва за померлого починає звучати на повну силу. Благодать наповнює нас в міру нашої можливості і преображає. І тоді преображається і все інше: і люди, і природа і тіло покійного викликає зовсім інші почуття ніж до цього. Подібне чудо я бачу постійно, хоча це і не чудо, а просто життя в Церкві.

Вже і так багато літер, (хоч сказано замало корисного), тому продовжимо наступного разу.

Частина 2

У нас знову «Духовні Розмови» в яких ми продовжуємо говорити про різні чини нашої Церкви.

Чин похорону мирянина. Про смерть – 1.

Після виголосу «Благословен Бог наш» ідуть початкові молитви, а далі співають тропарі «З духами спочилих праведників» і заупокійна єктенія. От на них ми трохи зупинимось. 

Справа в тому, що там ми чуємо наступне: «З духами спочилих праведників  душу раба Твого, Спасе, упокой, і прийми його до блаженного життя коло Тебе, Чоловіколюбче.

В оселях Твоїх, Господи, де всі святі Твої спочивають, упокой і душу раба Твого, бо Ти Єдиний Чоловіколюбець».

А в єктенії: «Ще молимось за упокоєння душі спочилого раба Божого (ім’я) і за відпущення йому всякої провини вільної і невільної».

Ось тут основний смисл нашої віри. Ми просимо за «душу раба», бо самого раба більше нема. Часто серед християн є хибні уявлення про смерть і посмертну участь душі. Відверто кажучи запозичені з язичества. Тема ця виходить за межі даного починання про Чин Похорону, але якщо вам, дорогі читачі, буде цікаво – то задавайте питання і будемо працювати).

Щоб краще зрозуміти ці слова і за що ми молимось слід сказати наступне. Церква не вчить про «потойбічне існування душі», його просто не існує. Потойбічне існування або різні інші вчення на кшталт реінкарнації і т.д. є просто вигадками і філософськими припущеннями і якщо язичники ще мають право вірити в ці речі, то ми християни ніяк. І розчарую можливо ще когось сказавши: ніяких митарств, як вони описані у якоїсь Феодори теж нема. Далі ми дізнаємось чому.

В основі нашої релігії лежить Одкровення Боже, істинний досвід спілкування Бога з людиною. Бог відкривавсь людині, часто відкривавсь і вимагав такого проти чого деякі пророки (не кажучи про простих людей) повставали – настільки одкровення Боже йшло в розріз з тим як вони мислили, жили і відчували. В Старому Завіті ми не знаходимо вчення про потойбічне життя душі, там просто воно відсутнє. Древня Церква була єдиною релігією яка не мала подібного вчення. Еклізіаст плачеться, що все життя марнота і для бідного і багатого, для грішного і праведного кінець один – смерть вічна.

Хіба «вічна смерть» запитаєте ви? Так! Ви можете уявити собі обіцянку Бога яку б Він не стримав? А Бог каже Адаму у сумновідомій історії: «Смертю помреш». Адам взяв плід і став смертним, а коли помер – то не відправивсь подорожувати всесвітом, чи паралельними світами і навіть не реінкарнував в Моісея чи дядю Миколу. Думаю якби Адам і захотів би якось так вчинити – Господь його все одно розкусив би. Тому тільки смерть.

Тут цікаво наступне: як же так? Душа ж безсмертна чи не так? Душа то безсмертна, але тіло – ні. Чи називаємо ми душу іменем? Наприклад – це Гришко? Ми кажемо: душа покійного (померлого) Гришка. Тіло складне. Воно складається з елементів, з частин, а значить може розпастись. Душа на відміну від тіла – проста. Вона не має частин, органів, ваги, форми, заряду і т.д. – вона не від світу цього. У душі скажемо так нема очей, вух чи навіть ніг або крил, щоб парити «яко ангелу», як і всього іншого… Для пересування, чи слуху їй потрібне тіло. Ось такий мікс… В чому тоді функція душі? Це цікаве запитання, але поки дане питання сильно відхилить нас від мети нашого дослідження зазначеного в назві.

Так от, душу «вдунув» Господь, вона нематеріальна, духовна, а тому від того як бува пишуть деякі делітанти-дослідники від  New Age, що зважили чи сфоткали душу стає весело. Душа - це частина істоти яку ми називаємо «homosapien». Цей «homosapien» окрім душі ще має тіло – ось цю єдність ми і називаємо Вадимом, чи Джеком тобто людиною. А коли ми відспівуємо когось, то це вже не Акакій, а душа Акакія. Душу Акакія до речі і не осудиш, бо нема кого судити. Щоб був процес – потрібно щоб того кого притягнули до відповідальності був живим, а мертвого не засудиш. Тому і буде Воскресіння, а потім Суд.

Остання правда Старого Завіту – це смерть вічна. Саме від неї нас прийшов спасти Господь. І останній ворог зникне – смерть.

P.S.

Про Воскресіння, його унікальність серед інших релігій і про святих, які умудряються все-таки, бути живими -  наступного разу))

P.S.S.

Кого коробить від нібито іронічного тону – вибачайте, я насправді сьогодні серйозніший ніж зазвичай.

P.S.S.S

Завжди мріяв зробити таку штуку з P.S., але вже листи ніхто не пише…

Частина 3

У нас знову «Духовні Розмови» в яких ми продовжуємо говорити про різні чини нашої Церкви.

Чин похорону мирянина. Про смерть – 2.

Спаситель потрібен тому хто знає, відчуває, що сам не впорається, хто розуміє, що гине. Коли людина починає усвідомлювати, що смерть невідворотна, що вона висить над нами як дамоклів меч – починаєш задумуватись. Як не крути прийдеш до одного: нема смислу жити, якщо вкінці смерть вічна, вічне забуття. Щоб ти не зробив, чого не досяг би – все дарма, все зникне, все розсиплеться. І, навіть, якщо ти написав бестселер і твоє ім’я увійшло в історію, то в тому то і справа – твоє ім’я так, але не ти сам!

Людство від самого свого падіння постійно деградувало. Деградація ця простежується в історії. Від монотеїзму (який є першою релігією всіх народів і є до цих пір релігією в примітивних племенах. Хоч і в примітивній формі)  людство скотилось в магізм, анімізм, антропоморфізм і фетишизм в різних формах язичества. Чим далі людина відходила від Бога тим сильнішою ставала темрява смерті і її невідворотність. І тим більше людина страждала, тим більше вона витісняла смерть у сферу несвідомого. Часто це так гарно вдавалось, що саме життя знецінювалось, як ми часто бачимо це і зараз. Лише той хто не цінить свого життя – не цінить життя ближнього. Християнство – це тотальна релігія життя, цінності життя в окремій особистості, що сьогодні лягло у філософію гуманізму, терпимості і свободи.

Найбільш розвиненою формою витіснення смерті є, як не парадоксально це звучить, відмова від життя. І це логічно. Якщо я боюсь смерті, то я боюсь жити. Адже жити і знати що помреш – невимовна мука. Тому потрібно загасити життя в собі, щоб більше не мучитись, щоб нічого не відчувати. Якщо християнство – це релігія життя і боротьби за життя вічне, то наприклад така релігійна система як буддизм – це релігія смерті і вмирання.

Коли ми уважно дослідимо вчення про потойбічне існування у різних народів, то в більшості випадків нічого хорошого не знайдемо. Найкращі варіанти – це уявлення що після смерті все буде так як і на землі, але без страждань. Але, навіть, уявляючи такий «рай» мало хто спішить і спішив в минулому в нього. Все що є у нас – це життя на цій грішній землі, все інше – фантазії які неможливо перевірити. А Христос в 10 гл. в Євангелії по Іоанну сказав: я прийшов щоб ви мали життя і надто мали.

Про що сказав нам наш Господь? Чи не про те, що вже тут на землі ми можемо врятуватись від смерті? Відчути, що її нема, що вона мною не володіє? «Царство Боже всередині вас є» і це не після смерті, це не завтра, а зараз при умові, що ми хочемо і шукаємо його. Це дає підставу казати Павлу «смерть для мене знахідка». (Далі сподіваюсь ми цю тему розкриємо більш детально).

Так як ніякого життя після смерті нема, тому у Древній Церкві Старого Завіту ми не знаходимо вчення про потойбічне існування душі, чи взагалі якесь вчення про те, що буде після смерті. Лише за кілька століть до приходу Христа починають досить ясно звучати голоси про воскресіння померлих. Але це не про «потойбічне існування», а про реальне воскресіння.

Отже, основне покарання за гріх – це смерть, смерть вічна. Саме від неї нас прийшов спасти Христос. Частина моєї природи – душа, вічно існує, але не живе. Так як  «Я» вже не володію повнотою своєї природи, то «Я» і не живе, але теж не зникає, а томиться вічною смертю з душею. До приходу Христа як на праведників так і на грішників чекала одна участь – смерть вічна.

Як же дати можливість людині жити? Як її спасти від смерті? Тут потрібен божественний Спаситель, який Своєю пречистою смертю, а потім Воскресінням дає можливість воскреснути КОЖНОМУ хто жив, живе і ще житиме. Наразі ми не говоримо про механізм спасіння, про те чому саме так і ніяк інакше Бог не міг нас спасти, а просто про факт. Дуже просто: для того щоб знову жити потрібно тіло. Саме тіло воскресне в останній день, об’єднається з душею і людина оживе, а далі – Суд, бо вже є кого судити. При цьому ми чітко знатимемо, що це наше тіло, а що та людина – це Петро якого я знав, а це мої батьки і т.д. Звісно тут виникає багато запитань, їх пишіть в коментарі).

Тепер ви можете запитати: а як же ми молимось святим? Виходить, що праві протестанти, коли не визнають цей аспект нашого богослів’я? А молитва до святих – пряма причина нашої віри. Святі – живі, вони не померли, вони живуть. Ось що ми читаємо в Євангелії від Іоанна (5 гл): «Істинно, істинно кажу вам: Хто слухає слово Моє, і вірує в Того, Хто послав Мене, той має життя вічне, і на суд не приходить, але перейшов він від смерті в життя».

Просто вдумайтесь)

Продовження буде.

В нашому Чині багато мудрості

Далі по чину з коментарями на стихи

«Благословен єси, Господи, навчи мене оправдань Твоїх.

Всі святі знайшли джерело життя і двері раю. О, коли б і мені знайти до нього путь покаяння. Я - загублене ягня, поклич мене, Спасе, і спаси мене».

Тут ми висловлюємо сподівання на те, що ми знайдемо шлях спасіння. Шлях цей не якісь прихований чи таємний – по ньому вже пройшло багато людей. Єдине що його відрізняє – це те, що він «вузький» на противагу «широкому» яким іде світ в погибель. При цьому ми не сумніваємось в тому, що «знайти» його ми можемо лише разом з Христом. До Його приходу ніхто з людей не врятувавсь, ніхто не знайшов ці двері до раю, бо двері – це Сам Христос. Лише через Нього ми входимо туди. Про Себе Він сказав: Я є Шлях, Істина і Життя. І ми молимось кажучи: « я Твоє ягня, я Твій син\дочка – знайди мене, спаси мене»!

«Благословен єси, Господи...

Святі мученики! Ви проповідували про Христа - Божого Агнця, і, як ягня­та, замучені були й перейшли до жит­тя, що ніколи не старіє, а вічно існує. Щиро ж благайте Христа, щоб і нам подав відпущення гріхів».

Перше наша молитва до Самого Господа, до Самого Христа, до глави Церкви. Далі ми звертаємось до Церкви, до Тіла Церковного прославлену кращими з нас – святими. Тими людьми які ВЖЕ спаслись і які можуть допомогти нам своїм прикладом, настановами та молитвами за нас. Вони вже СПАСЛИСЬ, вони – істинно ЖИВУТЬ, вони вже з Богом, вони – Церква торжествуюча. Її торжество поки не повне – бо ще не всі спаслись, ще не було Воскресіння всіх мертвих і тому вони вболівають за нас.

І ось ми виголошуємо: Святі мученики! Мученики – це перші святі, які своєю кров’ю засвідчила правду нашої віри. Вони найближче до страждаючого на хресті Бога і найближчі у Його торжестві Життя. Один з варіантів перекладу з грецького слова μάρτυρας - це не мученик, а свідок. І ось ми кажемо цим Свідкам Живого Бога, які вже спаслись і стоять біля Нього: Щиро ж благайте Христа, щоб і нам подав відпущення гріхів. Щоб і ми спаслись як і ви!

Ми молимось за всіх присутніх на похороні і звісно за душу покійного – бо «любов як смерть сильна». Хоч ця людина і померла – ми з’єднані з нею любов’ю.

«Благословен єси, Господи...

Всі ви дорогою вузькою і скорбот­ною ходили, хрест, як ярмо, в житті взявши, і Мене наслідували вірою, прийдіть і втіштеся славою і вінцями небесними, що Я приготував вам».

Тут вже Господь звертається до нас. Христос дає нагороду тим хто пішов за Ним, хто обрав «вузьку дорогу» яка веде у вічне життя, веде до Нього. Нагорода ця реальна і отримуємо частину її вже тут на землі.

В нашому Чині багато мудрості

Далі по чину з коментарями на стихи

«Благословен єси, Господи...

Я несказанної Твоєї слави образ, хоч і ношу на собі рани гріховні, зглянься на Твоє творіння, Владико, і очисти Твоїм милосердям, і жадану вітчизну подай мені, в раю знову мене оселивши».

Весь світ у злі лежить читаємо ми у Писанні. Не сам світ «злий», але він «лежить» у злі. В цей стан світ потрапив із-за людини, людина й досі продовжує отруювати його, нищити. Але одночасно ми відчуваємо, що так не має бути, що панування смерті і насилля що навколо не вічне і навіть не природнє. Тому ми просимо, щоб перемога Христа стала і нашою особистою перемогою.

Благословен єси, Господи...

З нічого Ти мене колись створив і Божественним Твоїм образом підніс; за порушення ж заповіді знову в землю, з якої взяв мене, повернув. Піднеси ж до первісної подоби Твоєї, щоб давню кра­су мені оновити.

Кардинальна відмінність нашої віри полягає в тому, що Бог створив світ з «нічого». «Нічого» - це не якась субстанція, це тотальна відсутність. До такого не додумалась жодна релігія, бо це неможливо для людської свідомості. Для того щоб було «щось» – має бути це «щось». Тому наше вчення про Творення не від нас, а від Самого Бога, який відкрив це через Пророків. І от Бог творить світ, не з якоїсь субстанції і не з Самого Себе, а з «нічого». Він викликає до буття те чого не було ніколи – так виникає наш Всесвіт. Так як ціллю створення була не сама матерія, не сам Всесвіт як сам по собі, а Людина – тому ми і читаємо і сині похорону «З нічого Ти мене колись створив» і далі «і Божественним Твоїм образом підніс». І дав заповіді виконуючи які Адам мав би обожнитись, стати Богом за благодаттю. Що далі трапилося ми знаємо.

Благословен єси, Господи...

Упокой, Боже, раба Твого (рабу Твою) і осели його (її) в раю, де всі святі, Господи, сяють, як світила. Упо­кой, Господи, спочилого раба Твого (рабу Твою), не пам’ятаючи всіх його (її) гріхів.

В даному стиху ми не молимось за «душу раба Твого», а вже за самого раба. Христос обіцяв нам, що все що не попросимо у Нього – він нам дасть. Він   дав Церкві владу «прощати гріхи». ми бачимо як Апостоли зціляють і воскрешають і як цього сподобляється Церква загалом і в кожній людині, якщо приступати до молитви з вірою. Сам раб, можливо, вже не може молитись сам за себе, але ми можемо. Пригадайте як моливсь Авраам за Содом і Гоморру. Як він просив Бога і вмовляв Його вдатись до милосердя і Бог слухав Авраама, хоча перед тим прийняв рішення. Господь міняє Своє рішення кожного разу коли Авраам просить Його. І ми віримо в це. Ми просимо стоячи поряд з тілом людини яку ми любили і з вірою молимось за її спасіння. І якщо воно трапиться – то ця людина буде жити, буде поряд із святими, вона спасеться!

Тому ми ніколи не повинні впадати у саможаління та істерику. Подібне трапляється лише тоді коли ми переживаємо за себе і своє майбутнє, а ніяк за майбутнє того хто помер. Ми жаліємо себе, а не співчуваємо померлому! Так, коли хтось помирає – ми страждаємо, навіть, Христос плакав за Лазарем, але не завадило Йому не забути про головне – про воскресіння. Тому думати в момент відспівування, як і до і після нього, ми маємо не за себе, а за померлого, молитись за нього, за те, щоб він не помер, а спасся, ожив в Царстві Небесному – і Церква запевняє що це можливо!

Слава...

Троїчне Сяйво Єдиного Божества благочесно прославляємо співами: Свят єси, Отче Безпочатковий, Безпочаткб- вий же Сину і Божественний Душе, просвіти нас, що з вірою Тобі служимо, і з вічного вогню визволи.

І НИНІ...

Богородичний:

Радуйся, чиста, що Бога тілом по­родила на спасіння всіх. Через Тебе рід людський знайшов спасіння: о, коли б і ми рай знайшли за Твоєю допомогою, Богородице чиста і благословенна.

Алилуя, алилуя, алилуя. Слава Тобі, Боже (тричі).

Диякон: Ще і ще в мирі Господу помолимось...

І після виголосу співають сідальний, глас 5.

Упокой, Спасе наш, з праведними раба Твого (рабу Твою) і осели його (її) в оселях Твоїх, як про це написано, і прости, як Милосердний, всі гріхи його (її) вільні і невільні, і все, чим згрішив він (згрішила вона) свідомо і несвідо­мо, Чоловіколюбче.

Слава...

І все, чим згрішив він (згрішила вона) свідомо і несвідомо, Чоловіко­любче.

В нашому Чині похорону багато мудрості

Далі по чину з коментарями на Апостол та Євангеліє

Диякон: Премудрість.

Читець:

До Солунян Першого послання свя­того апостола Павла читання (зач. 270).

Диякон: Будьмо уважні.

Читець:

Б

раття, не хочу лишати вас у незнанні про померлих, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. Бо коли ми віруємо, що Ісус помер і воскрес, то й померлих в Ісусі Бог при­веде з Ним. Бо це говоримо вам словом Господнім, що ми, які живемо і залиши­мося до пришестя Господнього, не попередимо померлих, тому що Сам Гос­подь у час сповіщення, при голосі архан­гела і сурми Божої, зійде з неба, і мертві у Христі воскреснуть раніш; потім ми, що лишились живими, разом з ними будемо піднесені на хмарах назустріч Господу у повітря і так завжди з Господом будемо (1 Сол. 4,13-17).

Апостол Павло все просто і ясно описує в цьому уривку, саме тому він поставлений в чин похорону. Враховуючи наші попередні коментарі цей текст виглядає просто. Якщо буду запитання то пишіть в коментарі. Далі переходимо до Євангелія.

Диякон: Премудрість.

Станьмо побожно, вислухаймо Святе Євангеліє.

Священик: Мир усім.

Читець: І духові твоєму.

Священик: Від Іоана Святого Єван­гелія читання (зач. 16).

Співці: Слава Тобі, Господи, слава Тобі.

Диякон: Будьмо уважні.

Священик:

Сказав Господь іудеям, які прийшли до Нього: істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерті до життя. Істинно, істинно кажу вам, що настане час, і нині вже є, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть. Бо як Отець має життя в Самому Собі, так і Синові дав мати життя в Самому Собі. І дав Йому владу суд творити, бо Він є Син Людський. Не дивуйтесь цьому, бо настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого; і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння жит­тя, а ті, хто чинив зло, - у воскресіння суду. Я нічого не можу творити Сам від Себе. Як чую, так і суджу, і суд Мій праведний; бо не шукаю Моєї волі, а волі Отця, Який послав Мене (ін. 5,24-30).

На Євангелії зупинимось детальніше.

«Сказав Господь іудеям, які прийшли до Нього: істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерті до життя».

Цей уривок один із самих головних у нашій вірі і вченні про смерть та те що буде за нею для нас християн. Як вже було зазначено вище коли ми говорили про святих – вірні Христові залишаються живими після смерті. Смерть для них – це як нове народження, перехід, особиста «пасха». Вони стяжали за життя Духа Святого, обожнились, тобто засвоїли нову природу Ісуса Христа, а отже оновлені душу і тіло – без гріха і смерті. Ціль нашого життя – це життя вічне і вірний Христу та Його заповідям (заповіді блаженства та заповідь любити ворогів) переходить в життя у життя через смерть грішної природи. Про це Павло пише, що доки зерно в землі не помре – не народиться колос. Так і ми проходимо через смерть як через горнило очищення, або через родові шляхи у життя вічне.

Ось як каже Христос: «Істинно, істинно кажу вам, що настане час, і нині вже є, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть». Тобто деякі вже «чують» у кого є вуха – і оживають.

 «Бо як Отець має життя в Самому Собі, так і Синові дав мати життя в Самому Собі. І дав Йому владу суд творити, бо Він є Син Людський».

Це місце в якому Христос свідчить Сам про Себе, що Він Бог. Що він «Сущий» - рівний Богові і Бог. Часто ми можемо почути, що Христос був Учителем, Проповідником і т.д. Це так, але це не все «так». Що проповідує Будда? Нірвану. Кого проповідує Мухаммад? Аллаха. Мойсей? Яхве. А Христос? Христос проповідує Сам Себе. Він не прийшов для того, щоб дати відповіді на питання навіщо Життя, Всесвіт і всяке таке, як «Автостопом по Галактиці». Він прийшов звістити про Самого Себе. Засвідчити, що «Я є Шлях, Істина і Життя». Не про те, що Я знаю і скажу вам про істину, про шлях, і про життя – це робили до Нього пророки. А саме, що Я є Хліб Життя, і про те, що «Я і Отець – одне» і нарешті наше «Отець має життя в Самому Собі, так і Синові дав мати життя в Самому Собі».

 В Таїнстві Хрещення читаються наступні слова Апостола Павла: «Чи ж ви не знаєте, що всі ми, що в Христа Ісуса охрестилися, у смерть Його хрестилися? Ми поховані з ним через хрещення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, вже більше не вмирає: смерть над ним більше не панує». Смерть  більше нами не володіє, бо ми Христові, а Христос – Бог, а ми Тіло Його яке маю назву Церква!

«Не дивуйтесь цьому, бо настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого; і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння жит­тя, а ті, хто чинив зло, - у воскресіння суду. Я нічого не можу творити Сам від Себе. Як чую, так і суджу, і суд Мій праведний; бо не шукаю Моєї волі, а волі Отця, Який послав Мене».

Далі іде так звана «розрішальна», або «відпускна» молитва де ми молимось за відпущення гріхів спочилого. Дана молитва не є магічним відпущенням гріхів і т.д., вона є проявом нашої віри. Христос Сам обіцяв, що дасть нам все що ми попросимо у Нього і зцілив розслабленого за молитвою друзів, які любили його. Далі текс цієї чудової молитви:

Молитва відпущення

Священик:

Г

осподь наш, Ісус Христос, Який з Божественної Своєї благодаті, дару і влади надав святим Своїм ученикам і апостолам владу прощати і відпускати гріхи людські, сказав їм: “Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпустять­ся, на кому залишите, залишаться, і що зв’яжете чи розв’яжете на землі, буде зв’язане чи розв’язане на небесах”. Від них і нам наданою наступництвом владою нехай подасть через мене, смиренного, прощення і цьому духовному чаду (ім'я) в усьому, в чому він (вона), як людина, згрішив (ла) перед Богом - чи то словом, чи ділом, чи думкою, чи всією своєю істотою, вільно й невільно, свідомо й несвідомо; і коли знаходив­ся (лася) під клятвою чи відлученням архиєрейським або ієрейським; або коли накликав (ла,) на себе прокляття бать­ка свого чи матері своєї, або під своє прокляття підпав(ла) чи клятву порушив(ла) або іншим якими гріхами, як людина, був (ла) зв’яза­ний (на), але в них від щирого серця роз­каявся (лася), і всі ті гріхи та провини нехай відпустить йому (їй). А коли що з немочі людської забув (ла), то й те усе нехай простить йому (їй) ради чоловіколюбства Свого, молитвами Пре­святої і Преблагословенної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, святих славних і всехвальних апостолів і всіх святих.

-

* Молитва відпущення читається тільки над тим, хто помер після 7 років від народження. Мо­литву відпущення на окремому листку священик піс­ля виголошення вкладає у праву руку померлого.

На цій ноті закінчимо наш короткий і в цілому досить обіговий огляд чину Похорону мирянина. Якщо у вас виникнуть додаткові запитання, то пишіть або приходьте на Духовні Розмови, які відбувають кожної неділі в 11:00 в приміщенні парафії де я служу)!

Постараюсь продовжити екскурс в чини православної церкви. Якщо є побажання – надсилайте)

священик Роман Мельниченко