Цими днями Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет відзначає чергову річницю своєї інтронізації. Вже 17 років він очолює Українську православну церкву Київського патріархату та плекає ідею створення єдиної помісної православної церкви.
Весь цей час Філарет вимушений відбивати різні звинувачення на свою адресу, серед яких співпраця в радянські часи з КДБ. Та патріарх відверто пояснює: в ті часи з цим відомством були пов’язані всі архієреї без виключення. Філарет щиро вірить, що жодні такі нападки не зупинять єднання українських православних, а спроби Москви завадити цьому процесу дають лише зворотний ефект.
Напередодні виборів Київський патріарх розповів «Главкому» про плюси частих візитів Московського патріарха Кирила, а також про те, за якими принципами українці мають обирати парламент.
«Виборці повинні віддавати свій голос не за гречку»
Ваша Святосте, ми зустрічаємось з вами напередодні виборів. 20 жовтня пройшов Священний Синод, і на ньому було прийняте звернення до виборців. До чого саме ви закликали українців?
Ми сказали про те, що вибори - відповідальність не тільки влади, це відповідальність кожного громадянина. Беручи участь у виборах, кожен виявляє свою волю. Якщо ж хтось не бере участі у виборах, то він стає байдужим. А якщо людина стає байдужою, то хай тоді вона не скаржиться на владу, яка виявилася не такою, як бажалося. Не брав участі у виборах, обрали погану владу – ти винен, і пожинай плоди, які сам посіяв.
Вибори повинні бути чесними. В чому полягає чесність? З одного боку, в тому, що влада не повинна застосовувати адміністративний ресурс. З іншого, самі ж виборці повинні віддавати свій голос відповідально, не за гроші, не за гречку і не якісь обіцянки. А розумно підходити і до кожної партії, і до кожного кандидата в депутати.
Чим, на вашу думку, має керуватись виборець у виборі партії та кандидата?
Перш за все, він повинен усвідомлювати, чи може конкретний кандидат в депутати зробити для держави щось добре чи він не може цього зробити. Бо буває навіть, що людина поважна і чесна, але не може нічого для держави та для народу зробити. Такого кандидата обирати не треба.
Як простій людині визначити: хто може щось зробити, а хто – ні?
Коли той чи інший кандидат в депутати проводить зустрічі з людьми, отам і треба визначати, що це за людина. Якщо вона до цього щось вже зробила для народу, то вона і далі може зробити. А якщо вона нічого не зробила, то коли ви її оберете, вона нічого і не зробить. Це буде пустий вибір.
В Святому Писанні говориться, що кожна влада є від Бога. Чи значить це, що ми маємо смиренно сприймати спільний вибір, який би він не був?
Так, «кожна влада від Бога». Але треба розуміти, що це значить. Буває влада по волі Божій - добра влада, яка служить народу. А буває влада по попущенню Божому - вона зла. От Гітлер – влада? Влада. Можемо ми сказати, що він зробив добро? Ні, зло зробив. Сталін, Ленін теж стільки зла зробили. По волі Божій? Ні, по попущенню. Треба ці влади розрізняти, але без волі Божої не може бути ніякої влади на землі.
Якщо говорити конкретно про нашу владу, вона може бути як по волі, так і по попущенню Божому. Чому по попущенню? Тому що люди обирали таку владу, обирали таку партію. Бог дав кожному свободу, можливість обирати. Влада залежить від людей, від відповідальності кожного, і не тільки від виборця, а й від того, хто хоче йти до влади.
Чи має церква співпрацювати з владою, з політиками? Який вигляд повинна мати така співпраця?
Сказати, що церква і влада не повинні співпрацювати, не можна. Співпраця повинна бути. Але співпраця повинна бути в напоумленні людей, щоб вони тримались законів Божих, законів моралі, правди. Тому що сьогодні ти порушуєш право, а завтра проти тебе буде те ж саме. От про це церква повинна говорити напередодні виборів. Керуйтесь свободою, відповідальністю, правдою і служінням народу, якщо ви ідете до влади. А якщо ви керуєтесь здобуттям багатства, то краще не йдіть цією дорогою. Бо прийде час, коли Господь забере у вас оте багатство, яке ви отримаєте внаслідок влади.
Як в цьому контексті можна оцінити випадки, коли на місцях деякі священнослужителі агітували за того чи іншого кандидата в депутати?
В нашому зверненні Священного Синоду ми виступили проти цього. Священики не повинні використовувати церковний амвон, та й, взагалі, вести агітацію від імені церкви. Це заборонено. Священики, які це роблять, порушують церковні настанови.
Чи мають вони за це нести покарання? Яке?
Мають. Вони можуть бути позбавлені своєї посади. Наприклад, якщо хтось із священиків Київського Патріархату висуне себе кандидатом в народні депутати, і всупереч забороні церкви стане народним депутатом, ми його позбавимо права служіння в церкві.
Тобто балотуватися священикам ви категорично заборонили?
Так, але ж ми не забороняємо священикам бути депутатами органів місцевої влади, тому що там вирішуються питання майнових інтересів церкви, там голос церкви потрібен. І священик може одночасно бути пастирем на своїй парафії і іноді збиратись на засідання місцевої ради. Верховна ж Рада потребує щоденної присутності. А якщо він кожного дня буде сидіти в парламенті, він не буде виконувати свої пастирські обов’язки.
А чи були на цих виборах випадки, коли хтось із священиків порушив це правило?
В Київському Патріархаті до цих виборів таких випадків не було, а от зараз є. Один священик в Києві висунувся в кандидати у народні депутати, незважаючи на те, що я йому заборонив.
І що тепер з ним буде?
Він дізнається, що буде, коли пройдуть ці вибори.
Скоріш за все, його не оберуть, і він залишиться собі на своєму місці.
Але пляма на ньому буде.
«За комуністів ми закликаємо не голосувати»
Ви, звертаючись до виборців, закликали їх віддавати голоси за ті політичні сили, які виступають за збереження української мови. Так як не всі українські політсили ставлять це собі не меті, то, виходить, ви теж займаєтесь свого роду агітацією?
Коли я звертався, насамперед до своєї пастви, то закликав не голосувати за тих, хто виступає проти української мови. Тому що той, хто виступає проти української мови, той виступає проти української держави. Державна мова повинна бути одна, а не декілька.
А зараз оцей «мовний» закон є прикриттям. Він начебто захищає мови нацменшин, але фактично це є боротьба проти української мови, щоб вона не одна була державною. А яка мова може стати другою державною? Татарська, чи білоруська, чи болгарська? Буде російська. А це вже засіб підкорити Україну Росією. Багато хто не бачить цього.
Та фактично виходить, що ви закликаєте не голосувати за правлячу Партію регіонів.
Ні. В Партії регіонів не всі однаково підходять до цього питання. От в комуністів інша ситуація. За комуністів ми закликаємо не голосувати. Не тому, що вони нам не подобаються, а тому що вони проти української держави. Захищаючи українську державу, ми повинні сказати, хто її будівничі, а хто її руйнівники. Комуністи є руйнівниками української держави.
Але погодьтеся, якщо в програмі Партії регіонів записано, що російська має бути другою державною, то люди, які будуть у фракції цієї політсили в наступному парламенті, будуть за це голосуватимуть.
Тоді вони будуть нести відповідальність: і партія, і конкретно кожний депутат.
Право голосу, на вашу думку, - це лише право, чи все ж обов’язок?
Це - обов’язок. Всі мають іти на вибори. Якщо ти є громадянином України, ти несеш відповідальність за державу, за добробут і за себе.
Але у нас є інформація, що ви збираєтеся в день виборів вирушити до Сполучених штатів. Ви самі встигнете зробити свій вибір?
Ні, не встигну.
Як же тоді бути з обов’язком?
Тут обставини не дозволяють. Я не роблю свій вибір, не тому, що я не хочу, а тому що це в даному випадку виявляється неможливим.
Яка мета вашого візиту в Штати?
Я кожного року відвідую парафії Київського Патріархату у Сполучених Штатах Америки після дня інтронізації, тому що я є керуючим цими парафіями. Від’їжджаю на 10-14 днів, щоб залагодити всі проблеми, що там виникають.
Нещодавно відбулася зустріч церковних ієрархів з президентом. Розкажіть, чим вона закінчилась, про що говорили з главою держави?
На зустрічі ми підняли питання, які хвилюють Всеукраїнську Раду Церков. Ми подякували Президенту за те, що Верховна Рада при його сприянні прийняла закон про заборону пропаганди гомосексуалізму (в першому читанні, - «Главком»). Ми раді, що Верховна Рада зробила це, незважаючи на те, що іде великий тиск і на президента, і на Україну з боку Європи і з боку США. Їхня мета: Україна має підтримати закон про одностатеві шлюби. Про цей тиск нам розповів президент, але незважаючи на нього, пішов за волею народу. Український народ не хоче цього гріха.
Ми просили президента також накласти вето на поправки до закону про свободу совісті. Тому що він погіршує той закон, яким ми керуємось сьогодні. Поправки, які прийняла Верховна Рада вже в другому читанні, можуть спровокувати в Україні релігійне протистояння за майно. А це ми вже мали на початку 90-х років в Галичині, коли через майно йшла боротьба між православними і греко-католиками. Президент нас вислухав, а як він буде діяти – побачимо.
Також піднімали питання про електроні паспорти. З одного боку, введення електронних паспортів є добрим, а з іншого, дуже небезпечним. Не кожна людина усвідомлює в чому їхня небезпека.
І яка ваша думка з цього приводу?
Президент, коли ми підняли цю проблему, запитав: чому ви проти цього закону? Той, хто піднімав цю проблему, - це Московський Патріархат, не міг чітко сказати, що саме не так в цьому законі. А на Синоді ми обговорювали це питання. Нам не подобається те, що в ці електронні паспорти будуть вводитися не тільки такі дані, як прізвище, ім’я по-батькові, дата, місце народження, а й, взагалі, всі дані, які дає міліція, Податкова, прокуратура, Міністерство освіти. Це втручання у внутрішнє життя людини. Хто захоче, зможе використовувати ті дані проти людини. Протест уже заявили Українська Православна Церква Московського Патріархату, уповноважений з прав людини, і ми.
От ви висловили задоволення тим, що президент та Верховна Рада лобіюють законопроект про заборону пропаганди гомосексуалізму. Ви вважаєте, що це, дійсно, одне з найважливіших питань, яке має вирішувати сьогодні влада в Україні? Невже у наших людей сьогодні немає інших більш актуальних проблем?
Є багато інших проблем і більш важливіших. Але це питання - стратегічне. Воно не має сьогодні практичного значення, та завтра вже може нести небезпеку. В чому небезпека питання гомосексуалізму? Воно діє проти зростання населення. Населення скорочується.
Ваша Святосте, але, можливо, коли б у людей були вищі доходи, працювала б краще економіка, тоді і з демографією проблем було б менше.
Це не має значення. Наші предки жили набагато в гірших умовах, а мали великі сім’ї. А тепер люди живуть набагато краще, а дітей не мають.
Ви самі неодноразово говорили, що Україна має рухатися в Європу. В той же час ухвалений в першому читанні закон про заборону пропаганди гомосексуалізму вже викликав негативну реакцію з боку міжнародних правозахисних організацій.
Наша позиція така: не все в Європі добре, і не все треба із Європи брати для себе, треба щось і від себе дати Європі. Ми повинні брати від них технології, а їм давати стійкість в моральних законах. Мораль не треба зневажати. Якщо ми будемо зневажати мораль (а мораль – це добро, а добро – це Бог), ми будемо зневажати Бога. І рано чи пізно це відгукнеться.
Авраам спитав у Господа: чи потерпиш ти, якщо в Содомі і Гоморрі буде п’ятдесят праведників. Той сказав: потерплю. – А якщо тридцять? – Потерплю. – А якщо десять? – Потерплю і десять. – А якщо менше? – Ні. І знищив Содом і Гоморру зіркою. На цьому місці зараз Мертве море. Якщо Європа піде оцим аморальним шляхом, майбутнє її буде дуже сумне.
Та погодьтеся, що такі законопроекти – як про мову, про наклеп, про заборону пропаганди гомосексуалізму, вони швидко викликають суспільне збурення. Влада цим уміло користується: витягує такі питання лише перед виборами важливих, що б відволікти увагу виборців від своїх провалів?
З цим я погоджуся. Закон про мови прийняли не рік тому, а прийняли під вибори для того, щоб ті, хто зацікавлені в російській мові, голосували за тих, хто проводить цей закон. Але, незважаючи на те, коли ці закони виносяться на розгляд, ми повинні давати їм об’єктивну оцінку з перспективою на майбутнє, думати, що це принесе.
Ми ж не проти російської мови. В Верховній Раді, в Кабміні російською розмовляють? В кабінетах – українською, а в коридорах – російською. А зараз вже і в кабінетах – російською. Російська мова в Україні не знаходиться в несприятливих умовах. Школи російські є, радіо та телебачення переважно російське. Не можна сказати, що російська мова у нас в загоні. Але ми бачимо, що російську хочуть поставити на рівень державної і роблять це поступово. Ми бачимо, куди спрямовані ці закони. Як гріх треба знищувати в думці, так і злі закони потрібно знищувати в зародку, а не коли вони наберуть силу.
«Якщо ти ходиш в Московський Патріархат, не треба це демонструвати по телебаченню»
На цих виборах заможні кандидати агітують за себе не тільки гречкою. Грошовиті політики намагались переконати виборця, привозячи в свій округ святі мощі, відомі ікони. Як ви ставитесь до цього?
Це недобре. Це використання церкви на свою користь. Ти свою значимість покажи не мощами, до яких ти ніякого відношення не маєш, а ділами. Якщо до цього в своєму районі, в своїй області ти щось добре зробив, то нехай люди по зробленому тебе і оцінять, а не по тому, що ти обіцяєш.
Переважна більшість гасел, білбордів – це неправда. Наприклад, комуністи що говорять? «Вернем страну народу». Що це за гасло? Яку країну вони повертати збираються? Радянський Союз? Народу? Та вже ми знаємо як народ правив за Комуністичної партії, коли руйнувались храми, розстрілювались священики, монахи, коли голодомором нищили мільйони людей. Таку вони хочуть повернути владу?
Є й ще гасла, які читаєш і думаєш: невже ви вважаєте народ таким дурним, вважаєте, що він нічого не розуміє?
Але ж поза тим рейтинг комуністів зростає.
Зростає. Але чому ж він зростає? Тому що в обіцянках Партії регіонів розчарувались багато людей. І от ті, хто розчарувався в Партії регіонів, не підтримують демократичні партії, а підтримують комуністів.
Якщо в цьому ж ключі подивитись на те, що відбулось під час Євро-2012. Під цю подію була створена ікона, де зображений Ісус Христос, що тримає церковний м’яч. Це теж використання церкви чи неповага до неї?
Це і неповага до церкви, і використання церкви водночас. З самого початку у нас було подвійне ставлення до Євро-2012. Якщо б це були просто чесні спортивні змагання, ми б підтримали їх. Але ж це не були чесні і чисто спортивні змагання. Тут і гроші були задіяні. І діяла пропаганда проти України. Ви тільки згадайте, як в Європі говорили: не треба туди їхати, там бандити, терористи і так далі. А коли люди з-за кордону приїхали, подивились, як українці ставляться до іноземців, залишились дуже задоволеними.
Але заклики не їхати до України на Євро-2012 певним чином були обумовлені судовими справами над лідерами опозиції - Юлією Тимошенко та Юрієм Луценко. Дехто з європейських лідерів називав процеси політично вмотивованими. У церкви є своя думка з цього приводу?
Якщо говорити про Тимошенко та Луценка, наша церква висловила своє ставлення. Я написав Президенту лист, щоб він їх помилував. До них несправедливо ставляться.
Не хочу сказати, що Тимошенко безгрішна. Але якщо ви з цією міркою підходите до неї, то з цією ж міркою підійдіть і до себе, прикладіть її до себе. Не потрапите ви туди, куди вона потрапила? Не треба для противників застосовувати закони, а до своїх поблажливість. Хіба ми не бачимо рейдерські атаки? Хіба це прикрашає владу? Не прикрашає. Тому треба до всіх ставитись рівно.
Ось Президент спочатку нерівно ставився до конфесій в Україні. Ми йому нагадували, писали, просили. Він нас не сприймав спочатку. А зараз змінив своє ставлення. Намагається ставитись рівно до всіх конфесій, хоч сам ходить тільки в Московський Патріархат. Президент побачив, що Київський Патріархат не знищити, що він має великий вплив.
А в чому саме виявляється те, що він змінив своє ставлення?
У нас не стали відбирати храми, не стали агітувати про перехід духовенства, парафій в Московський Патріархат. Залишається свобода вибору. Хочете бути в Московському Патріархаті – можете, але законно, щоб народ хотів цього, а не влада.
Ваша Святосте, ви відзначили, що наш президент - прибічник саме Московського патріархату. Дійсно, в свята ми бачимо його лише в храмах Московського патріархату. В той же час попередні і президент, і прем’єр намагалися публічно приділяти увагу всім церквам. Як ви вважаєте, хто з них щиріший?
Якщо Президент хоче щиро молитись, а не просто демонструвати свою віру перед народом, то повинен ходити туди, куди його серце тягне. Тягне в Московський патріархат – іди в Московський. Але якщо ти ходиш в Московський патріархат, то не треба демонструвати по телебаченню. Тому що, коли ти ідеш молитись в Московський патріархат, і ніхто не знає, куди саме ти ходиш, це не є агітацією. А коли президент іде в одну церкву, і це демонструється по засобах масової інформації, показується, що він саме оцю церкву підтримує, то це вже нерівне ставлення. Ми раді, що Президент ходить до храму хоч і Московського Патріархату, але нехай він не воює проти Київського патріархату. Хоч він і змінив своє ставлення, ще не вся місцева влада почала ставитись до нас так, як хоче Президент.
А чи відповів Президент вам на той лист з проханням помилувати Тимошенко?
Він не відповів. Він пояснив, чому не може зробити цього.
Напевно сказав те ж саме, що і Європі: що не може змінити закон?
І закон, і не тільки. Говорив також і про те, що за Тимошенко й інші є порушення. І коли вже слідство розбереться і винесе своє рішення, тоді можна і думати буде. Ну, бажання нема.
Ви публічно висловлювали про підтримку Тимошенко на президентських виборах…
Не можна сказати, що ми підтримували того чи іншого кандидата. Ми молились за чесні вибори на Софійській площі. Там всі збиралися, і Юлія Володимирівна також. І дехто, виступаючи перед Тимошенко називав її «мать родная», а потім, поза очі – по-іншому. Таке ставлення нечесне. Треба чесно і правдиво ставитись і до Тимошенко, і до Ющенка, і до Януковича. Не треба говорити щось в догоду. От про нинішнього Президента. Є що сказати позитивного, але і є що сказати негативного. Треба говорити правду і про всіх рівно.
«Мета візитів Кирила в Україну – утворення єдиної держави»
Давайте поговоримо про міжконфесійні відносини в Україні. Як ви їх оцінюєте тепер?
Якщо говорити про міжконфесійні відносини в цілому по Україні, то вони є зразковими і для Європи, і для Америки. Через ці зразкові відносини між конфесіями нас навіть запросили в Канаду і США, щоб ми там продемонстрували досвід не тільки співіснування, а й співпрацю. Співпраця полягає в тому, що ми разом, незважаючи на те, що належимо до різних конфесій, до різних релігій, приходимо до спільних рішень. Ми не торкаємося нашої віри, православні не стають католиками, католики не стають православними або протестантами, християни не стають іудеями, а іудеї не стають християнами. А виходячи із наших вірувань, із нашої моралі, ми захищаємо загальнолюдські цінності: мораль в цілому. Ми всі – і іудеї, і мусульмани, і християни – за мораль, і проти, наприклад, того ж гомосексуалізму.
А якщо звузити питання лише до співіснування в Україні православних церков?
На сьогодні вже Московський патріархат зрозумів, що майбутнє їхньої церкви в об’єднанні з Київським патріархатом. В Московському патріархаті до Київського ставлення змінилось в кращий бік. Чому саме? По-перше, ми закликаємо не ворогувати з віруючими, духовенством, єпископами Московського патріархату, а ставитись до них з любов’ю. По-друге, вони (духовенство УПЦ МП, - «Главком») побачили, що Москва хоче відібрати у них самостійність і незалежність, зробити так, щоб вони були звичайною митрополією в складі російської церкви. Цього хоче патріарх Кирило. З боку Москви на них іде наступ, а з нашого боку – підтримка у збереженні статусу самостійності і незалежності. І вони розуміють: якщо б не було Київського патріархату, їм би не вдалося утримати оцю самостійність і незалежність. За нашу допомогу вони вдячні нам.
Отаке внутрішнє порозуміння і мета на майбутнє нас зближають. Зараз ще є конфлікти, але якщо брати в цілому Київський і Московський патріархат, то взаємовідносини наші стали набагато кращими, і думаю, вони будуть покращуватись і надалі.
Цьому допомагає той же патріарх Кирило! Його багаточисельні поїздки в Україну допомогли духовенству, єпископату, віруючим усвідомити, хто вони є в очах Москви. Я, роз’їжджаючи по Україні, чую від віруючих Московського патріархату: «Ми думали, що належимо до української церкви, а виходить, що до російської». А вони хочуть належати до української! Хто допоміг їм зрозуміти, що вони належать до російської церкви? Патріарх Кирило. Нехай він частіше до нас приїжджає, люди скоріше зрозуміють, що їм потрібна не Москва, не Росія, а потрібна Україна, бо вони українці, живуть на українській землі – треба зберігати своє.
Але ж на офіційному рівні перемовини про створення єдиної помісної православної церкви сьогодні не ведуться.
Так, офіційно перемовини поки що припинились. А неофіційно контакти розширились. А це важливіше. Офіційно можна дійти до якихось рішень, але при цьому на рівні духовенства і простих віруючих не домовитись.
Я вам приведу приклад. Приїхала велика група віруючих і духовенства із Дніпропетровщини в Київ, вони відвідати Володимирський собор. По-перше, те, що вони прийшли до Володимирського собору – вже крок вперед. Раніше вони боялись того собору, як біс ладану. По-друге, якими були їхні враження? «Ох, скільки у вас людей, а ми і не знали, як у вас все так гарно». Тобто вони вже не налаштовані негативно по відношенню до Володимирського собору, а, значить, і до Київського патріархату. Іде зближення на рівні простих людей.
У вас сьогодні є особисті контакти із митрополитом Володимиром?
Особистих немає. Бо він побоюється Москви. Але ми контактуємо на офіційних зустрічах у Президента чи на інших заходах. Я думаю, що такі контакти непогані. Коли він хворів, ми молились за нього, щоб Господь дав йому здоров’я. Все це має добрі наслідки.
Якщо повернутись до візитів патріарха Кирила в Україну. Окрім знищення самостійності УПЦ Московського патріархату, на вашу думку, чи не стоїть перед ним ще інша мета?
Мета візитів Кирила в Україну – утворення єдиної держави: Росія – Україна – Білорусь – Молдова під вивіскою і гаслом: «Русскій мір» на чолі з Росією. Кирило це не приховує. Але нам нова імперія не потрібна. Він може скільки завгодно говорити про «русскій мір», про те, яке це благо, якщо всі ми – слов’яни – будемо в одній державі. Та ми вже знаємо, яким «благом» це відгукнулось для України. Ми втратили українську мову, загальмували розвиток української культури за рахунок того, що всі були в одній державі понад триста років. Повернення в будь-який союз, в одну державу для України, для культури, для мови, для народу – гірше за все! Ми проти, і цього не буде!
Даремно вони намагаються створити цю нову державу. Вона не потрібна. Бо іде глобалізація всього людського роду, всіх народів в одну глобальну систему. Територіальна імперія вже не потрібна. Зараз панують інші імперії. Фінансова - від якої залежать фінанси всього світу. Інформаційна: є світові агентства, які потужно працюють і подають ту інформацію, яка їм вигідна. Є транснаціональні корпорації, які випускають продукцію на весь світ. Є військово-промисловий комплекс, який володіє атомною зброєю, достатньо потужними силами, що здатні подавити будь-що. Це нове. А те, що було - пройшло. Як неможна повернутись до рабовласницького ладу, не можна повернутись і до цих територіальних імперій. Чому Великобританія не бореться за свої колонії? Та навіщо вони їй?
В радянські часи я багато їздив по світу, спілкувався із церковними діячами, і в Кенії зустрічався с англіканськими єпископами. І один із них сказав мені: «Ми пішли із Кенії для того, щоб там залишитись». Видимо вони відійшли, а невидимо вони там – культурою, впливом. Тому ані Великобританія, ані Франція, ані Іспанія не тримаються своїх колоній. А Радянський Союз чомусь тримається.
Я знаю, чому. Тому що без України чи буде існувати Росія? На сьогодні Моква має вже 31% населення мусульман, а православних – 49%, з них росіян – 31 чи 34%. Сама столиця перестає бути чисто російською. На Байрам збирається набагато більше мусульман, ніж православних на Великдень – це в тій Москві, яка проголосила, що вона є «третій Рим». А через тридцять років, за прогнозами науковців, Росія навіть не буде християнською країною. І от в цих умовах Україна для них як для держави є спасінням. Вже висловлюються такі думки, що росіяни готові перенести свою столицю із Москви в Київ, але щоб вони тут керували.
Ваша Святосте, ви не вважаєте, що Київський патріархат програє Московському інформаційну війну. У Кирила дуже потужні інтернет-представництва, ЗМІ, з допомогою яких вони просувають свої ідеї.
Дійсно, ми в цьому відношенні набагато слабкіші. Не тому, що ми не можемо це робити. Можемо. Просто ми не приділяли цьому належного значення.
Треба розуміти, що не в цьому полягає сила церкви. Московський патріархат сильний в піарі, але церква при цьому слабшає. В середині йде роздвоєння, критика на адресу патріарха Кирила страшна, лунають звинувачення, що церква зростається з державою, і патріарх змушений виправдовуватись. Ми звертали увагу на внутрішню єдність Київського Патріархату (ми маємо її), на його розширення, на випуск богослужбової літератури. А зараз хочемо створити інститут церковної історії і написати правдиву історію про українську церкву, а не ту, яку нам запропонувала Москва, російська церква.
На Синоді ми якраз поговорили про те, що нам потрібно більше наповнювати і наш інформаційний простір. В нас-то є чим його наповнити.
Крім закидів стосовно зростання церкви з державою, Кирило вимушений відбиватись і від хвилі нарікань на те, що духовенство занадто призвичаїлось до розкоші. Чи має такі проблеми Київський патріархат?
Той шлях, по якому пішла російська церква – це шлях до якихось страждань церкви. Тому що в двадцятому столітті вона вже йшла цим шляхом, і це призвело до революції. Господь попустив революцію, вона все змела, і церква очистилась.
Київський Патріархат в цьому відношенні бідний.
Тобто у вас немає годинника за тридцять чи п’ятдесят тисяч доларів?
Немає. Хоч мені і згадують за «Мерседес». Але «Мерседес» потрібен, бо треба їздити по всій Україні, а на «Волзі» так не поїздиш.
Ми говорили про це питання на Синоді. Звучало дискусії: чи треба звертати на це увагу? Сказали: не треба звертати, а треба працювати!
Ми не є церквою, яка не потребує якихось матеріальних цінностей, майна чи грошей. Без цього не можна. Але не це головне в нашій діяльності.
Ще одне питання, яке ви обговорювали на останньому Синоді стосувалось таїнства хрещення. Ви написали листа греко-католикам, які мають підтвердити, що таїнство, яке здійснює духовенство Київського Патріархату є дійсним. Московський же патріархат його досі не визнає і примушує людей проходити його вдруге. Ви вже отримали підтримку від греко-католиків?
Ми звертались до всіх православних церков і раніше. І до Московського патріархату також. Для чого? Щоб показати, що при всій силі Московського патріархату, він порушує основи православ’я, Символ віри. Вірою ми сповідуємо єдине хрещення, а вони його повторюють. І, звертаючись до різних церков, ми хочемо викрити Московський Патріархат, показати, що він іде не тим шляхом.
Нас не можуть не підтримати. Підтримають всі. Але не всі знають, що Москва це робить. Гріх Москви ми і хочемо показати. І все це не через те, що ми сумніваємося в нашому хрещенні або хочемо, щоб нам підтвердили його дійсність. У нас все дійсне.
На завершенні розмови скажіть, чи просив у вас хтось з політичних лідерів благословення перед цими виборами? Хто саме?
Назвати, хто саме, не можу, але багато хто просив. Я благословляв тих, хто приходив. Ми не можемо вести за них агітацію, а молитись і підтримувати морально – можемо. Говорив про те, щоб вони не думали, що морально ми підтримуємо тільки їх, тільки вашу партію, ми підтримуємо і інші. А результат виборів залежить від людей. Ми не можемо людям сказати: голосуйте тільки за цю партію. Ми даємо можливість віруючим самим обирати і партії, і кандидатів.
Немає коментарів:
Дописати коментар