Ставати інформованим - це синхронізувати свою голову і світ, вважають ІТ-технологи. А найбільше інформації, звичайно, поступає до нас з Інтернету, до того ж все більше робочих місць визначаються знанням комп’ютерних технології. За даними «Майкрософт Україна», вже у 2013 році 90% вакансій в Європі у всіх секторах економіки вимагатимуть знання інформаційних технологій. Не набагато відстає Україна: нині 67% робочих місць для молодих спеціалістів вимагають знання комп’ютера. Світ змінюється і нині філософи, психологи, ІТ-технологи все частіше вживають слово «нетократія» - влада мережі (Інтернету).
Існує думка, що на зміну капіталізму в найближчому майбутньому прийде нова влада — нетократів, коли основними будуть не гроші, а інформація та соціальний капітал. Є гіпотеза, що нетократи стануть новою соціально-політичною елітою. Решта — споживачі, якими легко маніпулювати, — обслуговуватимуть їхні запити. Вивченню ролі віртуального світу нині багато уваги приділяють психологи, в тому числі фахівці Інституту психології ім. Г.С. Костюка (Лабораторія нових інформаційних засобів навчання) та Інституту соціальної та політичної психології НАПН України. Про позитиви нової реальності, її небезпеки та можливості людини формувати «імунітет» від пасток у віртуалі в інтерв’ю з науковим співробітником Інституту психології ім. Г.С. Костюка, кандидатом психологічних наук Юноною Ільїною.
- Юноно Мікаелівно, чим цікавий для психологів віртуальний світ, якщо його вивченню приділяється вже не один рік?
- Юнона Ільїна: Інтернет вийшов за межі керування людиною й став новою реальністю — віртуальною. І ми можемо ставитися до нього по різному: як до природного явища, або закривати очі на реальність — жити, ніби його не існує, ніби немає відмінностей між віртуальним та реальним світами. В будь-якому разі він вимагає знання правил поведінки та основ безпеки. Наприклад, наші діти живуть у реальному житті й ми вчимо їх, як переходити дорогу, як вести себе в магазині, в публічних місцях тощо. Тепер постає завдання вчити дітей жити й у віртуальному світі, й це викликає деякі проблеми. Наприклад, деякі дорослі розуміються у віртуальному світі менше, ніж діти. По-друге, дорослі виходять у віртуал із сформованими цінностями — що таке добре, що таке погано й так далі, — діти ж формують ці цінності з допомогою віртуального світу, віртуальної спільноти. І це також велике питання. Поки що невідомо, до чого це приведе, але, однозначно, світ змінився.
Загалом, особистість дорослої людини формувалася щонайменше протягом 5 тисяч років, тобто формувалася психологічна платформа, в якій раніше не було місця ні глобалізації, ні Інтернету. Тому нам було важливо дослідити, як дорослі можуть вчитися новому життю; також — які в цьому віртуальному житті є перестороги й можливості; як можна захищати і дорослих, і дітей (тому що захист дорослих — це той випадок, коли дорослі не можуть користуватися віртуальним світом і відмовляються від його переваг). Ми ж не захищаємо дітей від реального життя, відгороджуючи від контактів із ним: не ходи на вулицю, тому що там небезпечно. Ми вчимо правильно переходити дорогу, не спілкуватися з незнайомими... А до Інтернету часто ставимося, як середньовічні люди до астрономії.
Я раджу почитати книгу Олександр Барда і Яна Зодерквіста «Нетократія», в котрій зробили прогнози на майбутнє щодо розвитку і змін суспільства. Вони кажуть, що майбутнє — це саме інформатизація та віртуалізація. Спеціалісти ІТ-сфери роблять прогнози, що зовсім скоро — на 2025 рік — людська популяція розділиться на три «ріки»: «швидку», яка житиме в Інтернеті й матиме велику владу, ресурси тощо. Це — люди віртуального світу, вони матимуть швидкий доступ до всіх можливостей. «Повільна ріка» — це люди, які житимуть взагалі без Інтернету, не підтримуючи правил, котрі диктує нова реальність. Яскравим прикладом є «дауншифтери» — люди, які живуть в екопоселеннях , зовсім відмовившись від принад та небезпек сучасності. І третя «ріка» — це обслуговуючі, тобто, люди, які робитимуть свій бізнес обслуговуванням діяльності «швидкої ріки». Вони будуть місточком між «швидкою» та «повільною ріками».
- Чи можна говорити про пропорції цих трьох видів людської популяції?
- Юнона Ільїна: Я можу говорити тільки про прогнози, які роблять ІТ-спеціалісти. Можна сказати, що зараз, у 2012 році, ми, людство, знаходимося всередині лонгітюдного (тривалого в часі. — Авт.) дослідження, але ні гіпотез, ні ймовірного кінця ми не знаємо. В прогнозах ідеться про те, що близько 30% людства опиниться у «швидкій ріці», обслуговуючих — близько 40% і близько 30% — в «повільній». Тому важливими й актуальними є ті питання, якими займаємося ми, — це питання інформаційного імунітету та розвитку особистості у віртуальному світі. Адже у користувачів віртуального світу має бути імунітет на, наприклад, різноманітне віртуальне «сміття» сексуального характеру, чи на рекламу — щоб людина не ловилася на це. У віртуальному світі людина частіше потрапляє в пастку через те, що вона звикла вимірювати все так, як це вимірюється в реальному житті...
Також в Інтернеті забагато альтернатив, і якщо людині складно робити вибір, вона «звужується» в сторону звичного (відмовляється від вибору). Тобто в такої людини дослідницької позиції немає, а альтернатива — це дослідницька позиція, це розвиток критичного (аналітичного) мислення — можливості використовувати середовище.
З 2007 року ми працюємо над проектом «Психологія життєвого успіху і неуспіху», й ми не могли обминути питання віртуальних спільнот, віртуального світу, тому що частина експерименту проходить там. Ми зробили свої віртуальні спільноти — наприклад, в «Одноклассниках», на «Фейсбуці», «вКонтакті» тощо. Також у нас є дистанційний курс, де ми спілкуємося, географія нашого проекту — сім країн. Ще ми досліджували вибірки в категоріях «осуджені», «психічні розлади» та «норма» — щоб розуміти також різницю ставлення до Інтернету.
І що ми бачимо? Ми досліджуємо віртуальний світ вже 1,5 року, й виходить, що кожна віртуальна спільнота створюється за принципом динамічної спільноти, вона створюється сама. Тобто там немає ієрархії, керівника. Її особливості: ключовими групи стають 24—27%. Це — активний «тусяк». У наших групах — більш активні жінки: 69% проти 31%. В активному спілкуванні в ключовій групі 20% — чоловіки, решта — жінки. Якщо взяти до уваги інтелектуальні прояви віртуальної спільноти, то там більше представлена децентрація проти концентрації. Вона вища, ніж у реальному спілкування. Децентрація — це можливість думати, що певне явище чи предмет (наприклад, гроші) — це й добре, й погано, й ніяк. Тобто Інтернет дає можливість одночасно мати в голові кілька варіантів можливостей щодо якогось ціннісного концепту. Концентрація — це коли я обираю точку зору й тільки в ній живу. Так от: у реальному житті децентрація становить 20% проти 80% концентрації. А в інтернет-спільнотах — 40% проти 60%. Тобто, Інтернет розвиває децентрацію.
Наступне: рефлексія власної поведінки проти незафіксованої власної поведінки. Відсоток — такий же малий, як і в реальному житті, навіть нижчий, ніж у реальному. Наприклад, в Інтернеті 20% людей готові рефлексувати власну поведінку проти 80%. У реальному житті в наших групах таких людей близько 35%. Але ми також визначили цікавий феномен — небажання виходити в рефлексивну позицію в Інтернеті. Тобто людина не хоче замислюватися над причинами якихось подій у своєму житті, натомість шукає підтримку, пояснення того, що відбувається («тому що...»). Ще одна особливість: у реальному житті в людей більш конфліктна поведінка, ніж у віртуальному. Але й у віртуальному світі є прошарок людей, які спеціально йдуть у групу з різними деструктивними настановами — щоби, наприклад, писати різну гидоту.
Також ми виявили, що в живому спілкуванні більшість людей намагається уніфікуватися (60%), тобто належати до певної групи, проти 40%, які хочуть вділятися (у віртуалі — все навпаки). Ще одна особливість — полегшена соціальність відповідальність у стосунках: мені щось не подобається — я вимкнула комп’ютер. У реальному житті я не вимкну людину. Це має як позитивний, так і негативний ефекти. Добре те, що людина вчиться відстоювати своє «так» і «ні», але негативне — що вона привчається до полегшеної соціальності відповідальності (це термін Л. Найдьонової, заступника директора Інститут соціальної та політичної психології).
- Віртуальні спільноти компенсують нестачу спілкування в реальності?
- Юнона Ільїна: Повторюся, що спілкування в Інтернеті має таку особливість, як полегшена відповідальність. Люди, які мають складнощі в реальному світі, виходять у віртуал, який стає для них тренажерним майданчиком. Потім вони можуть зійти з цього майданчика, але ми зараз не можемо сказати, яка частина (ми бачили приклади, коли ідентифікаційні ігри завершувалися). Ідентифікаційні ігри — це можливість примірювати на себе різні ролі у (цим у віртуалі користуються люди, які не мають за собою своєї історії). Наприклад, чоловік 80-ти років може бути під «ніком» «Гарячий мальчік»... При цьому ігрові зони — це гендер, вік, риси характеру. Наприклад, я можу сказати, що я хлопчик, хоча — дівчинка; що я — м’яка й поступлива, хоча насправді — скандальна й т. ін. Якщо це робиться свідомо, то людина може досліджувати свій характер. Якщо ж несвідомо, то частина людей створює особистість, якою хоче бути. Частіше це роблять чоловіки (в соціальних завданнях), жінки ж граються у клонів лише в особистісних стосунках. Також це більше притаманно людям віком від 25 років, що може становити небезпеку для юнацтва.
Також віртуальна спільнота характеризується більш легким пошуком психологічної підтримки, тому що тут легше, ніж у реальному житті, знайти підтримку власним думкам (навіть деструктивним та нерезультативним). Тому ми вважаємо, що людей потрібно вчити мислити аналітично — щоби отримувати більше можливостей від віртуального світу. Тоді будуть позитивні наслідки.
Джерело інтерв'ю: День
Немає коментарів:
Дописати коментар