Берестечко. Екскурсія музеєм "Козацькі могили"

Експонат "Кулі, які вбили козаків на переправі" вражає не менше, ніж самі козацькі черепи - зі слідами від куль і холодної зброї. Але тут вистачає і більш мирних знахідок, побутових - гральні кості, виделки і навіть самогонний апарат.

Берестецька битва була чималою поразкою для Хмельницького, зате допомогла зберегти для нас минуле. До розкопок у долині Пляшівки козацтво здавалося чимось літописним і легендарним, а болотистий грунт Берестечка раптом перевів його "у реал", подарувавши дослідникам козацькі зброю, одяг, предмети побуту... До того ж усе точно датоване - 10 липня 1651 року. 360 років тому.

В той день новообраний наказний гетьман Іван Богун перевів через прокладені болотистою заплавою гаті дві тисячі війська - щоб відігнати кінноту Лянцкоронського, яка переправилася на правий берег Пляшівки. Правий берег, до якого підковою прилягав збудований після відступу татар 30 червня козацький табір, був єдиним вільним коридором, який з'єднував обложених з Україною. Богун готував шлях.

Але в селянській частині війська, делегатів від якої Богун не покликав на військову нараду, вибухнула паніка. "Старшина тікає!" Обложені кинулися до збудованих з возів, наметів, опанчів та іншого підручного скарбу гатей. На всіх їх не вистачало, тож багато хто побрів до правого берега заплави прямо через болото.

Лянцкоронський, побачивши, як на нього біжить сила силенна народу, сприйняв утечу за вилазку, і відступив до місця своєї переправи у сусідньому селі Козин. Потім аж кинувся наздоганяти втікачів і пізніше хвалився перед королем, що "так били ворогів, аж руки болять", на що король віджартувався: "Ба, кажуть, ноги".

Французький меморіал Берестецькій битві (АРТЕФАКТИ)

Богун, який не мав наміру тікати (бо залишив у таборі всі свої і полоненого татарами 30 червня Хмельницького особисті речі, прапори, печать, скарбницю і документи Війська Запорозького), спробував зупинити безладний відступ, але було вже пізно.

У королівсько-магнатському таборі теж не одразу зрозуміли, що за галас розпочався за козацькими шанцями, сприйнявши це за черговий "фортель" козаків. А зрозумівши, кинулися у табір і далі на болото. В заплаві і прилеглих чагарниках розпочалося смертельне полювання. З обох сторін, бо загнані у безвихідь козаки просто так не здавалися.

Їхні останки лежали в торфі 300 років. Разом із мушкетами, шаблями, кулями, ложками, одягом, гральними костями та іншими предметами побуту. Зараз знайдені речі можна побачити у музеї, який неофіційно ще називають "Козацькі могили".

ІП запрошує читачів на екскурсію Національним історико-меморіальним заповідником "Поле Берестецької битви". Це за кілька кілометрів від самого Берестечка, вже в Рівненській області - село Пляшева Радивилівського району.

Вхід у заповідник на околиці села. Рівчак уздовж стіни, через який веде міст - один із залишків заплави

250 років козацькі похованні і шанці розорювалися плугом. Ідея меморіального комплексу виникла у архімандрита Почаївської лаври Віталія (Максименка) - уродженця Таганрозького повіту, який прибув служити на Волинь у 1902 році.

Розбудовуючи структури чорносотенного "Союзу Русского Народа", архімандрит Віталій побував у Берестечку, де парафіяни показали йому знайдені під час побудови дороги Дубно-Берестечко козацькі черепи і кості та зброю. Чутка ширилася - і з довколишніх сіл селяни зносили нові артефакти. 

Талановитий пропагандист, Віталій вирішив використати пам'ять про вже легендарну битву для поширення ідей православ'я і монархізму. В 1909 році на острові Журавлиха (посеред річки Пляшівки) на місці майбутнього будівництва храму-пантеону з'явився дубовий хрест.

Збиралися пожертви: за свідчення місцевих селян, бувало, що на Журавлисі стояло три мішки мідної монети - жертвували пересічні люди.

За воротами - сходи до Георгіївської церкви

Основою меморіального комплексу став збудований у 1910-14 роках Свято-Георгіївський собор. Фактично він трирівневий: у підвалі, де гробниця з останками полеглих у 1651-му козаків, знаходиться церква Параскеви, на першому поверсі - Георгіївська, вище - Борисоглібська.

За задумом архітекторів, площа перед собором мала слугувати місцем масових молебнів, тому його фасад являє собою іконостас під відкритим небом.

Стилізація під українське бароко

Простір над іконостасом заповнює картина Івана Їжакевича "Голгофа". Під іконами видногеоргіївські хрести - у 1914 році цар надав трьомстам полеглим козакам звання георгіївських кавалерів.

Іконостас під відкритим небом

Ліворуч від входу - Михайлівська церква, перенесена у 1912 році з сусіднього села Острів. Вона побудована у першій половині 1600-их, і є легенда, що саме в ній молився напередодні битви Богдан Хмельницький. Це навряд чи відповідає дійсності, бо у Хмельницького була похідна церква в наметі, до того ж плисти до сільського храму довелося б човном, через заплаву Пляшівки.

Праворуч від церкви видно приміщення музею. З 1914 по 1958 рр. в ньому були монастирські келії, а в кінці 1950-их - початку 1960-их - колгоспні курник і кролятник (а в соборі зробили зерносховище). Тодішній голова колгоспу Павло Пастух заохочував людей розібрати на будматеріали церкви і цегляний мур, але ніхто не наважився. 

З дерев'яної Михайлівської церкви, яка пам'ятає ще козаків Хмельницького, у Георгіївську веде підземний хід

Музеєфікація закинутого монастирського комплексу розпочалася після скандального матеріалу "Как охраняются исторические памятники Украиньі", надрукованого в "Літературній Газеті" 1960 року за підписами Рильського, Тичини, Стельмаха, Касіяна та інших живих класиків.

Екскурсію читачам ІП проводить заступник генерального директора з наукової роботи заповідника "Поле Берестецької битви" Олександр БОРИСЮК.

Олександр відкриває вхід до Михайлівської церкви

Іконостас Михайлівської церкви (частина - на реставрації).

Внизу видно вхід до підземелля

Я народився в Берестечку, і дідусь мене з дитинства водив на Козацькі Могили. Пам'ятаю, що козацькі черепи і кості тоді були складені прямо в підземному ході, в бічних нішах.

Підземний хід з Михайлівської до Георгіївської церкви

Гробниця під Георгіївською церквою. 

Загалом у гробниці поховано останки більше сотні козаків - 90 з них знайшов археолог Ігор Свєшніков.

Простріляні і порубані черепи у холодному підземеллі вражають

Далі переходимо у власне музей.

Схема битви, яка тривала з 28 червня до 10 липня 1651-го. Перші два дні бої точилися з перемінним успіхом, доки 30 червня татарська кіннота, яка до того часу активно підтримувала козаків, не відступила до Криму, прихопивши з собою Хмельницького. Залишившись без командира, козаки і повсталі селяни відійшли до боліт Пляшівки, збудувавши в ніч на 1 липня потужні фортифікації

Зразок вітрини в музеї.

Козацькі чоботи та інші вироби зі шкіри вперше були знайдені саме на розкопках під Берестечком

На килимі в куточку музею мирно стоїть мортира 1556 року.

Видно герб Львова (унизу). Невідомо, чи це козацька гармата, чи коронна

Скромна діорама, яка зображує атаку підрозділів Яреми Вишневецького на польові укріплення Хмельницького (це ще перший табір, не той, який вони збудували потім) 30 червня. Сучасники згадують, що Вишневецькому довелося по черзі здобувати два укріплені табори - менший, побудований селянськими повстанцями, і більший, козацький.

Різанина в чагарниках рівнини між Берестечком і Пляшевою

Не зважаючи на прорив укріплень, козаки, за активної підтримки татар, котрі маневрували між двома крилами польської армії, перейшли у вдалий контрнаступ. Зупинити їх вдалося тільки німецьким мушкетерам - і козаки повернулися в табір, взявшись його укріплювати.

Берестецький аборт. Про історичні ініціативи Ющенка

Після цього королівські війська звернули свою увагу на пагорб, де була база татарської кінноти. Пікантна деталь - праве крило відмовлялося наступати, посилаючись на небезпеку козацької засідки в сусідньому лісі (зараз неподалік цього місця - кладовище села Піски, де похований мій дідусь). Король послав загін кінноти, щоб перевірили ліс, але шляхта все одно не хотіла наступати.

Після сутичок і артилерійських дуелей між ставкою хана і короля нарешті настав переломний момент. Коронна артилерія зосередила вогонь на білому ханському прапорі, першим же залпом поранивши родича хана - султана Амурата.

Замок козацького мушкету

Татари, які до того відважно і хоробро билися, раптом почали відступ, забравши з собою Хмельницького, який кинувся їм навперейми. Їхній відступ був доволі панічним, бо один із князів Радзивіллів знайшов у татарському таборі навіть такі предмети розкоші, як "оббиту червоним атласом коляску з печеним м'ясом, щербетам та скринею зі срібними пляшками, заповненими кумисом".

Стволи і замки мушкетів. Унизу - сережка, знайдена на переправі біля голови загиблого донського козака. Подібної форми прикраса нібито означає, що її власник народився від полоненої туркені

Залишившись без командира і з оголеним відступом татар лівим флангом, козаки відступили, притулившись тилом ближче до боліт Пляшівки. Поляки готувалися розгромити оточених, але на ранок 1 липня побачили перед собою потужні укріплення з возів, засипаних землею.

Пістоль

В цьому таборі вони й успішно трималися 10 днів - до панічної чутки "Старшина тікає!"

Знайдений у болоті гаманець із кулями і засоби для виливання куль зі свинцю. Серед експонатів є також шматки свинцю і навіть видерта з якогось маєтку чи церкви свинцева віконна рама

Ось як описує свої розкопки в осушеній заплаві Пляшівки Ігор Свєшніков (книга "Битва під Берестечком"):

"...На черепах загиблих - сліди ударів шаблями. Інколи між кістками трапляються свинцеві кулі від мушкетів... Порубані шаблями кістяки, знахідки на болоті поламаних і пощерблених шабель, бойових кіс та фрагментів мушкетів є доказом того, що, всупереч повідомленням окремих авторів, на болоті відбувся бій..."

"...Один впав, розкинувши руки. Між його ребрами в області серця знайдено свинцеву кулю з мушкета, а поблизу правої стегнової кістки - погано збережений залізний ніж, що, мабуть, знаходився у кишені штанів. Поміж ребрами правої частини грудної клітки другого забитого засіла мушкетна куля. Ліва рука була відкинути вбік, права долонею притискала місце навпроти поранення..." 

Пригадую, як у дитинстві експонат ліворуч притягував своєю жахливою простотою

Нижче ще одна унікальна річ - ладівниця - щось на кшталт патронташа, куди вставлялися паперові згорточки з відміряною кількістю пороху і кулею. Щоби швидше заряджати мушкет.

Ліворуч - кулі, праворуч - порох, унизу - ключ від мушкета і уламок шомпола, яким забивали кулю і пиж у ствол. Перепрошую за погану якість

Чудово збереглася порохівниця

Свєшніков уперше розкопав козацький порох, який складався з сірки, селітри і вугілля глицевих порід дерева. Тому й чорний. Загалом у таборі після 10-денної облоги було ще сім бочок пороху - це не рахуючи того, що було в порохівницях і ладівницях кожного козака.

Порохівницею-натрускою вгорі зручно було відміряти певну кількість пороху

Крім вогнепальної зброї, козаки користувалися і стрілами

Фрагментовані, бо склеєні

Скупчення речей нижче виявлено в 1975 році на лівому фланзі переправи. Стаціонарне приладдя писаря, схоже, з гетьманської канцелярії. Свічки, каламарі-чорнильниці, кришечка від каламаря

Кришка тридільної чорнильниці має вирізані літери на внутрішній поверхні - "І", "О", "С" - що Свєшніков розглядає як початкові літери різних видів чорнила - Incaust (чорне), Ocrae (червоне), Cynober (жовте).

Козацька люлька - добра думка

Глиняні й дерев'яні

Трохи побутових речей. Частина табору була розташована на території села Острів, тож під час розкопок знайдено і селянський побут. Але гральні кості вочевидь козацькі :)

Блешні і кості

Самогонний апарат

Дерев'яна частина апарату до "куріння" горілки

Побутувала думка, що селяни в Україні ходили в солом'яному взутті, але воно виявилося шкіряним

Постоли

Цитата обуреного шляхтича про нелицарську зброю селян

Коси і ціпи

Тепер трохи речей з королівського боку. Варто відзначити, що термін "українсько-польська війна" було б недоречно вживати щодо Хмельниччини. На боці гетьмана билося багато шляхтичів, а польські селяни самі піднімали повстання. Водночас на королівській стороні воювала українська знать.

Шляхетська шабля: 

"Єзу Кристе, матка єго, Бронь тен шаблен Духа мего" - "Ісусе Христе і його Мати, борони тією шаблею мого духа"

 Уламок гусарських лат (як важкоозброєна кіннота пересувалася тими болотами?)

Схоже на нарукавник (захищав лікоть) крилатого гусара

Ножі, за Свєшніковим: "бойові, робочі, столові"

Археолог припускав, що частина знайдених ножів могла використовуватися як метальна зброя

Стильні сумки

Шкіряні торби

Кістяна трубочка - нібито для ховання під водою

Козацький спецназ

Просто набір красивих побутових речей:

3 - гематит, 4 - ґудзик, 5 - гребінець. Внизу - виделка і столовий ніж, праворуч - ключ

Особисті речі Ігоря Кириловича Свєшнікова. Археолог провів дитинство у розташованому неподалік селі Хотин, чув легенди про битву і мріяв відкопати. Виріс, вивчився, і відкопав. Його експедиція у Пляшевій тривала понад 20 років - з 1970-их.

Знаряддя археолога. Зверніть увагу на металеву рамку, з якою працюють усілякі "дослідники біополя". Цікаво, для чого вона?

Два артефакти нещодавнього часу - перебування Волині під контролем Польщі у 1930-х роках. Оголошення про заборону проводити громадянські заходи з нагоди річниці битви козаків і поляків під Берестечком.

Мінімальне покарання - 500 злотих штрафу або 2 тижні арешту, "якщо вчинок не підлягатиме більш суровому покаранню". 1935 р.

І ОУНівська листівка, випущена до чергових червневих заходів

1932 рік

Вихід із меморіального комплексу. Попереду - рівнина, де в 1651-му відбувалася битва

Вдалині видніється пам'ятник

Якщо пройти трохи далі, до урочища Монастирищина, то можна побачити козацький цвинтар. В 1950-х голова колгоспу Павло Пастух наказав розорати урочище, щоб збільшити площу засіяних зернових (за це давали якісь премії), а на острові Гайок, де тримали оборону 300 козаків ар'єгарду, організував... свиноферму.

Більшу частину могил було перенесено у гробницю в церкві

Заплава Пляшівки була осушена під час торфорозробок. 360 років тому звідси аж до високого правого берега річки (порослий лісом) замість зеленого лугу було болото. 

Такий вигляд бачили козаки, які розпочинали смертельну переправу 10 липня, під обстрілом з тилу. Фото Олександра Борисюка

Острів Гайок (раніше справді був островом у заплаві). Саме там було розміщено загін із 300 козаків, які прикривали переправу. Відстань від острова до місця зйомки - якраз на мушкетний постріл.

Козацький ар'єгард дуже завзято оборонявся: прикриваючись за великими дубами, відстрілювався з мушкетів, відбивав численні ворожі атаки шаблями та списами і побив багатьох поляків. Коронний гетьман Миколай Потоцький відвів війська від острова і відрядив посланця до козаків запропонувати здатися, але ті з глумливими вигуками діставали зі своїх гаманців гроші і почали жменями жбурляти у воду, на знак того, що козак не дбає про багатство і мирське життя.

Смерть останніх захисників дісталася полякам дорогою ціною. Вони навіть не писали, скільки втрат понесли. Є лише записи в щоденниках очевидців про втрату кількох німецьких офіцерів і, що "козаки наших сильно громили". 

Судячи з кількості зброї, яку було знайдено на Гайку, боронилися козаки знаменито

Козакова яма - озерце посеред болотяної заплави, де один з останніх козаків боронився з човна. Спершу три години відстрілювався з мушкета, потім (маючи 14 ран!) захищався косою, а на пропозицію самого короля скласти зброю відповів, що за життя уже не дбає.

З кожним роком площа озерця потроху зменшується. Аквалангістська розвідка виявила, що після 2 метрів чистої води починається глибоченний шар мулу. Можливо, на дні досі лежать останки козака і його мушкет з косою

Наостанок варто відзначити, що поразка козаків під Берестечком не стала великою перемогою королівської армії - так само як була втрачена перемога під Конотопом. Шляхетське посполите рушення відмовилося переслідувати утікаючих, натомість мітингуючи і переправляючись на західний берег Стиру (тобто тікаючи в Польщу) цілими полками.

Коли поляки з союзниками-литовцями після довгих зволікань таки дісталися Наддніпрянщини, Хмельницький зустрів їх із новим військом.

Серед результатів Берестецької битви для Речі Посполитої знаковими було два моменти. По-перше, шляхта переконалася, що може безкарно дезертирувати з королівського війська. По-друге, саме після Берестечка у березні 1652 року шляхтич Владислав Сицінський, використовуючи своє право вето, вперше зірвав сейм, на якому обговорювалися наслідки битви.

Через 100 років право вето використовуватимуть імперії - сусіди Польщі - щоб паралізувати державну діяльність. Але це вже інша історія.

Павло Солодько
Pедактор "Історичної Правди"