В очікуванні кінця: XX століття та його страхи

РУСИЧАМ ЗДАВАЛОСЯ, ЩО КІНЕЦЬ СВІТУ ВЖЕ НАСТАВ

На Русі сильніше, ніж в інших народів, було піднято прапор віри Христової. Сонми преподобних, мучеників, благовірних князів тому підтвердження. Але, разом з плодами духовно-рятівного сіяння, як завжди буває, на грунті фанатизму виростало і нетерпляче прискорення подій, початок і кінець яким владний давати лише Творець, який володіє останньою таємницею буття.

Я не маю матеріалів, яка була есхатологія на Русі в домонгольський і монгольський періоди. Одне, безсумнівно, нашестя монголо-татар викликало думки про кінець світу у християнській на той час уже Русі. Охоплені згарищами селища, гнані в полон люди, давали грунт для таких роздумів. Русичам здавалося, що кінець світу вже настав.

ЯК СТАРООБРЯДНИКИ ПІДШТОВХУВАЛИ ЛЮДЕЙ ДО СУЇЦИДУ?

Старообрядницький розкол 17-18 століть показав, наскільки крихка і немічна людська душа, до яких немислимих духовним хвороб вона схильна. Богослови, філософи, історики, лікарі, до цих пір шукають ліки, здатні вилікувати духовні "виразки, рани, плями, неочищені, непов’язані і непом’якшені єлеєм" (Ісая), що періодично з`являються на духовному тілі народів. Але, судячи з історії, як минулої, так і нинішньої, кінця цьому не передбачається.

Загострення старообрядницького розколу почалося з неприйняття і спротиву реформам патріарха Никона. Проповідь їх лідера протопопа Авакума - триматися старої віри, стародавнього благочестя і служити за невиправленими, старими книгами. Проти впертих цар Олексій Михайлович і патріарх Никон підняли погрози, які переросли в найжорстокіші гоніння. Світло реформ, переросло у морок насильства.

Були на місцях бунти, які жорстоко придушувалися урядовими військами. У масі своїй старообрядці обрали метод пасивного спротиву нововведенням царя і патріарха. Оголосивши Олексія Михайловича і патріарха Никона антихристами, старообрядці, взявши свою завзятість, як втечу від реальності, занурювалися в себе і цей тихий відхід у себе породив найтяжчий за своїми наслідками масовий психоз: "антихрист уже тут в цьому світі, отже, треба бігти з цього страшного світу в інший світ "за допомогою самоспалення.

"Спечемо яко хліб на Святу Трійцю, вилетимо яко іскри на небо, що Ілля пророк на колісниці вогненній. Хто спалиться, той і врятується і немовлята згорять та не згрішать. До печі тієї вогненної страх, а як в неї увійшов все і забув ". Пафос боротьби надихав до наслідування.

Такими відозвами фанатичні проповідники старої віри надихали, натаскували ошуканих людей до божевілля суїциду. Людей, які не ведуть світла Священного Писання, де Господь наш Ісус Христос сказав: "Дня і години того ніхто не знає: ні Син, ні ангели, тільки Отець Небесний". Єванг.Мф.24: 36.

Скупі свідчення енциклопедій Брокгауза Ефрона передають про воістину всеросійський масштаб "колісниць вогненних", - ось тільки одне з них: Дометан - священик, розколовчителів в Тюмені, знаменитість в історії самоспалень, проповіддю про наступаюче друге пришестя Христове, зібрав біля себе 1700 осіб простого народу, разом з якими спалився. Його, очевидно, слід визнати автором твору "Повчання сибірських старообрядців про антихриста", що містить в собі фанатичну проповідь про те, що наступило уже в світі царювання антихриста в особі царської і патріаршої влади.

МАСОВІ САМОГУБСТВА НА ГРУНТІ ОЧІКУВАННЯ КІНЦЯ

Будь-яка утопія - суїцидна. В кінці XX століття ми маємо кілька прикладів масового суїциду на грунті лжепророкування про смерть світу: це в 1978 році 914 чоловік послідовників Джимі Джонса в Джонстауні (Мексика), 420 чоловік в Уганді (Африка) в 1998 році, в Швейцарії в Альпах - 46 осіб та інші менш масові, про які ми не знаємо. Про них писала преса, обвуглені трупи показували по телебаченню, але, зауважимо, наскільки все це незначно в порівнянні з тим, що відбувалося в Росії в XVII-XVIII століттях і в яких величезних масштабах. Хто побачить і опише?

Багато хто з нас думають, почувши про черговий виплеск горя і страждання: як сталося це? Чому людині не хочеться жити законослухняно, мирно, спокійно "в усякому благочесті й чистоті"?

В цьому то і справа, що людство всупереч думці, що його природа мирна, але потерпає від зовнішніх ворогів, глибоко руйнівне всередині себе. На певних періодах буття, історичних розломах людині легше спалити, потонути, замерзнути за бажання сумнівного подвигу, ніж скоритися мирному співіснуванню і здоровому глузду. Звір не зовнішній, якого пророкують і бояться "провидці" всіх мастей, як минулого, так і сучасного часу, "звір" є внутрішній і сидить всередині душі і постійно розбурхує руйнувати, а не творити.

Будучи послушником, у Почаївській лаврі, я спостерігав багатьох, що перебувають в очікуванні близького кінця. Ці люди - мандрівники. Кинули своїх рідних, свої домівки і мандрівних у дорозі подвигу швидкого «пришестя», його проповіді. Спостерігав і таку сцену: мандрівниця з неспокійним поглядом, вся пішла в себе, щось бормочучи під ніс, називаючи оточуючих прийшлими антихристами, з-під лоба дивиться на всіх, часто озирається навколо, різкими рухами всіх навколо постійно хреститиме, мабуть не бажаючи підпустити до себе антихриста або біса. Отець Палладій, Полтавчанин, йде повз і, сміючись, каже: "що ти озираєшся, кого ти хрестиш? Хрести краще саму себе, прогледіла, біс сидить уже давно в тобі, а не в оточуючих!"

Цей випадок ілюструє ту думку, що природа глибинного зла криється також і в самій людині. Сатана дійсно спокушає нас ззовні злом, але Творець не дав йому досконалої влади над нами, і зло, яке можна знайти за допомогою спокуси пропоноване ним, ми вибираємо самі і приймаємо самі. Не треба всю вину перекладати на спокусника диявола, але вина є і на людині, що приймає. Вина обопільна. Вал сучасної навколо церковної літератури "лякаючої звіром" страждає відсутністю справжньої духовної проникливості. Це треба пам`ятати, щоб в гуркоті грому історичних подій не звалитися в істеричний есхатологізм, містикоманію. Святий Афанасій Великий у листі до Драконта говорив: "Знай, що ми повинні служити не часу, а Богу". Дуже вірно сказано. Дуже.

XX СТОЛІТТЯ ТА ЙОГО СТРАХИ: ПЕЧАТІ, КОДИ, ПАСПОРТИ, КАРТКИ

Особливо підлив масла у вогонь есхатологічне наше парадоксальне XX століття, зі сталим у східній Європі комуністичним режимом і його агресивно-вульгарним атеїзмом, що не терпить всередині себе ніяких духовних проявів. Тут можна говорити, не схибивши проти істини, про спробу комуністів насадити тоталітарний атеїзм.

Тут для віруючої мислячої людини постали у всій своїй гостроті небувалі духовні випробування. Ні гоніння, ні табори і розстріли, але те, що хоча і це "свобода, рівність і братерство" основоположні принципи християнства по "Діянням апостольським" в XX столітті були проголошені з новою силою не тими, від кого це найбільше потрібно і очікувалося , не від людей Церкви, але від безбожників-більшовиків.

Інша справа, чим ці свобода і братство згодом стали, в руках більшовиків. Але, щоб побачити це, треба був час і кров мучеників. А так, спочатку, маси людей взяли ці гасла і пішли за більшовиками. Для віруючих було болісно чути: справедливість, комунізм - Царство Боже, але без Бога. Це вже потім, років через 15-20, в табірно-грозовs 30-і-37-і, 40-і, люди зрозуміли і усвідомили "благими побажаннями дорога в пекло вимощена" і що "Кінець недоречної волі - жорстоке рабство", але поки треба було крізь морок років, мученицьки духовно зростати, щоб усвідомити цю неможливість, помилковість самої комуністичної ідеї - Царства Божого, без Бога.

Всі ці, як я вже писав, духовні бродіння, терзання, важкі осмислення того, що відбувається, підкріплені масовим закриттям храмів, монастирів, їх руйнуванням, масовими розстрілами тих людей, з якими більшовикам було не по дорозі в "світле майбутнє", породили важку духовну депресію . Неперевершений співець комунізму Володимир Маяковський написав: «і життя хороше, і жити хороше ...». Взяв та й застрелився. За ним пішло багато комуністів-більшовиків, що стояли біля витоків революції. Віруючі ж, перебуваючи в таборах, засланнях і в`язницях важко і болісно осмислювати те, що відбувається. І це осмислення породило багато есхатологічних здогадок і прозрінь, від, примітивно народних до богословськи піднесених. Російський релігійний філософ Бердяєв зцілився від революції - революцією.

«Бисть на мені рука Господня і виведе мене в дусі постави посеред поля і воно було повне кісток людських. І обвівши мене навкруги їх і близько і се многі на лице поля і сухі зело. І сказав мені: сини чоловіче оживуть кістки ся? Я сказав: Господи Боже, Ти знаєш це. І сказав мені: Пророкуй про ці кості, та й скажи їм: "кістки сухі! Слухайте слово Господнє! Так говорить Господь Бог: Ось я введу у вас дух життя і оживете у той день люди Мої ...» Єзекіїль, безсмертна 37я.

ЕСХАТОЛОГІЧНІ «СТРАХИ» XXI СТОЛІТТЯ

Наше XXI століття почалося періодом релігійного спротиву, бунтів і воєн.
Зараз часи змінилися, Церкву тепер ніхто не жене. Держава навіть допомагає відродженню релігії, сподіваючись знайти опору в ній собі. Бідні помиляються, державні інститути та діячі в них. Хто пожаліє їх? Не вірте релігійним пророкам, що пророкують брехню! Не помиляйтеся в їх благих намірах! За фасадом їх красивих словес, різних релігійних організацій: «про мир у всьому світі, про примирення всіх і вся, про заспокоєння бентежних, про єднання всіх і милосердя», прихована отруйна, гримуча закваска не тільки державної, а й міжнародної нестабільності, воєн, розділень, чвар, дикої боротьби за зони впливу, майнових домагань і чванства.

Не сподівайтеся і не обманюйтеся щодо них, пам`ятаючи, що більшість історичних бунтів, воєн і жахів пов`язаних з ними - релігійні. І наступний вал релігійного сум`яття, поки ще дитячо-пісочних масштабів, але хто знає, що може спалахнути завтра, це - коди, паспорти, картки та чіпи. Ох, яка це небезпечна закваска нестабільності! У ній людина «благочестиво» реалізує свою отруйність.

Так, безсумнівно, є щось огидне, що викликає протест у людській природі на глибинному, психологічному рівні в розмовах, навіть на словах, на перспективу, як людину будуть нумерувати, кодувати, ставити тавро, вводити в тіло мікрочіп і т. д. Навіть природа тварин цьому противиться.

Я ріс у селі і багато разів бачив, як колгоспним телятам втягали у вуха бирки-ярлики, в ті дні ревище на фермі стояло неймовірне, як на бойні. Так, безсумнівно, там наявний біль, не скільки духовний, скільки фізична. Але й духовний біль людства ігнорувати теж не можна. Нехтуючи ним, держава може наступити на такий мозоль народу, що й сама загине в день гніву його люті. Ось чому дух віруючої людини буде противитися всіляким новітнім технологіям, прийдешнім на нас. У зв`язку з цим будуть заколоти і бурі і, отже, релігійні рухи з багатьма писаннями.

Але, буття парадоксальне. Пам`ятаючи про наявність сатанізму в природі держави - «звіра», як його іменували перші християни, необхідно пам`ятати і про сатанізм окремої, конкретної людини. З глибинних схованок його душі, з безодень його піднімається такий архаїчний сатанізм, такий чорний дим, що держава, кесар, «звір» в порівнянні з ним виглядає ангелом світла. Розпочате XXI століття з його новою війною, війною окремої людини проти суспільства - терором, наочне тому підтвердження. Тут, тепер серед грому, вибуху і гуркоту бомб дедалі сміливіше і сміливіше доводиться говорити про користь і рятівничість тотального державного стеження, кодифікації і наважуся вжити нове слово - «мікрочіпізації». Сатанізм є як у державі, так і в індивідуумі. Світ, майбутнє його, в цьому сенсі безперспективний і безнадійний.

Христос в Євангелії сказав: "Князь світу цього диявол". Чуйний барометр віруючого народного духу реагує на найменші порухи Звіра. Якщо закриваються церкви, спалюються книги та ікони, ченці, священики і стійкі у вірі миряни вирушають до табору, значить сатана випущений з апокаліптичної безодні, значить, він орудує в світі. Всі його винаходи спрямовані виключно на відвернення людини від Бога, якими б благими вони не оголошувалися або здавалися. Весь науково-технічний прогрес веде людей від природного життя, створеного таким на початку Творцем і заключає їх у штучні, неприродні оточення, речі та схеми.

Істина проста: ближче до природи - ближче до Бога, віддалення від природи - віддалення і від Творця. Тому віруючі противляться нововведенням, якими благими б вони не здавалися. Тут основа релігійного подвигу: протистояти звіру, піти в пустелю реальну чи духовну.

Коли почалася масова електрифікація країни Рад, з`явилася електролампочка, Ради мало не прописали цей винахід Едісона собі, назвавши це електричне джерело світла "лампочка Ілліча". Таке найменування давало привід віруючим відмовлятися від електрики, чинити опір його проведенню в свої будинки. Деякі монастирі, відмовляються від нього і до цього дня. Приклад - Золотоноша. У цьому є непоясненне сучасними містиками і богословами і вже тим більше незрозуміле сучасній людині, напруження духовного життя - внутрішнє, глибинне противлення віруючого духу дияволу - "Безстудней люті ж і вогню, Божественне бажання сопротівляшеся, вогонь убо орошаше, люті ж смеяшеся ...» "7-й ірмос канону Успіння Божої Матері. Слов`янськ текст. Гл.1-й.

ТАЄМНИЦЯ ЧИСЛА АНТИХРИСТА 666

Пасемо з бабусею Павла Березняка, мого однокласника, корови. Пригожий літній день, череда малорухливо, пасеться. Некваплива пастушача бесіда переходить від однієї теми до іншої, про що тільки не переговорять люди, у яких багато часу; що в молодості спорт, то в старості дрова, гас і нитки. Я слухаю розмову старших, мені цікаво. Мені чомусь в дитинстві все, про що говорили старші, було цікаво.

Зайшла розмова про Леніна. Раптом бабуся мого однокласника підсідає до мене, знаючи, що я ходжу до церкви, і змовницьки каже: "Знаєш, я тобі хочу відкрити, хто такий Ленін". Бере сірники і на простеленому мішку із сірників викладає "Л Е Н І Н", потім з тих же сірників викладає "6 6 6", і пошепки цитує слова Апокаліпсиса: "Тут мудрість. Хто має розум, нехай порахує число звіра, бо воно число людське; число його 666 ". Откр.13: 18.

Мені цікаво, я відчуваю, ніби перебуваю на порозі "останньої таємниці", слухаю заворожено. Думаю. Як просто. Як ясно. Скільки разів читав в Одкровенні Іоанна за це число і не розумів, а ось тепер знаю, хто ховається за цим числом! У той день це для мене було великим одкровенням.
Вже багато пізніше з різних джерел я дізнався, що під це число підходили: Нерон, Юліан відступник, у нас на Русі - Петро I, Наполеон. Словом, всі ті, хто, на думку широких верст людей навіть маловірних, несли в собі дух антихристів.

ЛІТЕРАТУРА ПРО КІНЕЦЬ СВІТУ У XX СТОЛІТТІ

Странники в монастырях, да и по домам собирающиеся верующие, часто тайно, под покровом ночи распевали кант, отражавший настроение тех дней. Назывался он: “Стих 20 века”.

Життя сумне настало, краще б, брати, померти,
Що навколо нас відбувається, тяжко на все дивитися.
Храми Божі закриті, їх позбавили краси,
У храмах вікна перебиті, з глав скинуті хрести.
Служби Божі забуті, лик священства ув’язнений,
Дитячий світ серед сходу, богохульства навчений ...
... Будемо, братіє, молитися, ми Небесному Отцеві,
Можливо, цей світ прагне, жити до останнього кінця.

У громі бурхливих антирелігійних вихорів віруючі в силу своєї духовної зрілості, або навпаки - незрілості, прагнули осмислити, що відбувається, відкрити завісу таємниці Промислу Божого про світ. З`явилися зразки писемної віри, це прекрасні духовні прозріння простих людей, зіткнувшись з Вогнем Божественного Одкровення. В них відображено часто форсований, вольовий пошук Особи Божої і Світла Божого.

У простих учнівських зошитах на 12 або 48 аркушів рука не одного, а цілого собору віруючих людей, які бажають поділитися з іншими чудесами і радощами віри. Буква за буквою, рядок за рядком, часто красивим напівдрукованим шрифтом люди переписували ці безцінні свідчення та передавали в інші міста, селища, там же знаходилися свої добровольці пера, і, копіюючи їх розсилали все далі і далі.

Духовна преса була заборонена, друкарських машинок було мало, та й ті вимагалося реєструвати в "органах", ксероксів взагалі і в помині не було, вони з`явилися тільки в 70-х, але була величезна жага почути Господні слова. І якщо ця жага була, писання ніякими заборонами не зупинити.
Можна з упевненістю сказати - комунізм не вбив духовну літературу, але своїми заборонами стимулював її зростання і тематику.

«ЯК У СЕЛІ ПОКРОВСЬКОМУ ХОВАЛИ АТЕЇЗМ»

У колах віруючих 70-х і 80-х років по руках ходила прекрасна рукописна полемічна повість "Як у селі Покровському ховали атеїзм", варіант "Яко с нами Бог".
Пасічник Дем`ян Лукич Кислий сперечається з лектором атеїзму Матюхіним, що приїхав до його села і читає лекцію про науковий атеїзм селянам, які зібралися в сільському клубі. На простих і доступних прикладах: бджіл, птахів, рослинах пасічник довів неспроможність атеїстичної теорії самобутності природи і світу. "Якщо є закон у Всесвіті, є і Законодавець їх - Бог". Такий лейтмотив повісті. Можна з упевненістю сказати, це була найкраща духовна повість тих років.

Релігійна література була б набагато убогіша, якби в хорі її голосів не звучав голос простого пасічника з його ключовим питанням безбожнику: "скажи но, люб`язний, звідки з`явилося все це?" Потрібно також сказати, що розповідь "Як у селі Покровському ховали атеїзм" є плодом творіння колективної свідомості віруючого релігійного духу. Можливо один якийсь невідомий автор, (ми маємо псевдонім Лавров) поклав початок, основу її; оскільки полеміка з атеїзмом також як і життя тривало, повість обростала все новими і новими подробицями і доповненнями, корінням же своїм вона, я думаю, сходить до тим вже далеких 20-х, коли влаштовувалися подібні диспути між віруючими і невіруючими (вершинами цього айсберга були Введенський і Луначарський)